Понеділок, 6 Грудень, 2021
Всі новини Проповіді Публікації

Почути іншого, або в чому запорука щасливого шлюбу. Митрополит Афанасій (Ніколау)

Мене попросити сказати кілька слів про гармонічні стосунки між подружжям. Дійсно, ця тема є дуже важливою, тому що недостатньо тільки народити дітей. Їх потрібно ще виростити добрими та хорошими. А це, відповідно, наслідок правильних стосунків між двома молодими людьми, які перебувають у шлюбі. Правильні стосунки між батьками, гармонія у шлюбі, в сім’ї дадуть душевну та тілесну рівновагу дітям. Адже вони ростуть, ідуть у життя, отримуючи свої перші «опіки» і все те, що формує їх психосоматичний світ, саме від батьків.

Сьогодні у нас на Кіпрі, на жаль, окрім всіх інших існує і проблема у сфері сім’ї. І якби нам не хотілося показати ситуацію кращою, аніж вона є насправді, реальна дійсність аж ніяк не є привабливою. Я наведу вам статистику, яка мені відома по Лімосолю (але так не тільки, на жаль, у Лімасолі, ці цифри є характерними і для всього Кіпру): у нашому місті на приблизно від 850 до 900 шлюбів на рік, але щорічно ми маємо 250-270 розлучень. З офіційної статистики, яку наводить Відділ статистики та досліджень при уряді, я вияснив, що минулого року на Кіпрі зареєстрували 5000 шлюбів та приблизно 1250 розлучень. У нас багато розлучень (що, звичайно, часом буває і неминучою бідою, оскільки конфлікт заходить надто далеко).

Зі своєї сторони ми, клірики Церкви Христової, вступаємо у конфлікт – принаймні стараємося вступити у контакт – з тими людьми, які стикаються з труднощами у шлюбі, таким чином зі всією повнотою знаємо і розуміємо, що відбувається у сім’ях. Виходячи із власних спостережень, я думаю, що може визначити, у чому саме корінь проблеми.

Але спершу я хочу вам сказати те, що говорив уже багато разів. Коли я став митрополитом Лімасольським і уже закінчилася процедура мого вибрання, хіротонії та інтронізації, наступного дня ми служили Божественну Літургію в кафедральному соборі. Після цього я повинен був вперше обійти кабінети митрополії, щоб побачити, що там відбувається. Святкування закінчилися, потрібно було поглянути на реальну дійсність. На Літургії я відчув, як щось у мені, в моєму серці, зжалося, і я сказав: «Ми знаходимося у місті з багатьма проблемами».

Я народився в Лімасолі і тому маю право описувати моє місто таким, яке воно є, мені не загрожують дорікання у тому, що я на нього наговорюю. Це чудове місто, у ньому живуть прекрасні люди. У нього є свій характер та особлива краса. Раніше вся моя діяльність була пов’язана з духівництвом, я сповідав сотні людей, але як митрополит вперше стикнувся з реальним життям великого міста. І я запитував себе під час Божественної Літургії: «Цікаво, що ж я зустріну на своєму шляху, у цій справі, за яку взявся?» Я попросив Бога, щоб Він допоміг мені, щоб укрепив мене у моєму новому церковному послуху.

Читати також: Ми не навчали дітей найважливішому, – митрополит Афанасій Лимасольський

Закінчилася Божественна Літургія, і я зібрався йти в митрополія. Там уже з повною готовністю до мене підходить один наш священник та каже: «Ваше Високопреосвященство, пробачте, але потрібно, щоб Ви просто зараз підписали деякі папери (вони у мене), тому що люди зачекалися. У нас довго не було митрополита, тому потрібно, щоб Ви підписали папери негайно, тут і зараз». – «З радістю, отче, підпишу. Я ж тут. Зараз і підпишу». «Цікаво, що це за документи і що за потреби? – подумав я собі. – Подивимося, де саме я поставлю свій перший підпис!» І бачу перед собою папери про розлучення. Я кажу: «Прошу тебе, забери їх, благословенний, з очей моїх. Принеси що-небудь інше на підпис. Невже мені ставити перший підпис на розлучення, на роз’єднання людей? Принесіть що-небудь інше!» «Добре, – говорить, – подивимося, які у нас ще є потреби?» Підходить наступний, просить: «Підпишіть». Запитую: «А що це?» – «Рахунки». Я кажу: «Їх теж не буду підписувати. Принесіть інше». Зрештою я зрозумів, що в митрополії є дві проблеми – це рахунки та розлучення. Цей факт не може не пригнічувати. Тому що, ви знаєте, як сумно бачити людей, які колись сильно любили один одного, пов’язали себе узами шлюбу, разом народили дітей, поєднали свої життя, стали дві плоті у єдину і попри це, зрештою, вирішують, добре це чи погано, але розв’язати цей зв’язок любові.

Наше стремління, стремління Церкви – побачити суть проблеми, яка постає перед людино. Чому розпадається сім’я? Чому взагалі існує така проблема? Якщо розібратися у ситуації, то дуже легко і швидко можна зрозуміти, що у нас цю проблема, передусім, створює один дуже потужний фактом. Цим потужним фактором є невміння спілкуватися. На жаль, у нас не навчають, як правильно спілкуватися один з одним. У цьому я постійно переконувався і на прикладі навчання у наших школах (і у відношенні маленьких дітей, і дорослих). Я бачив, що це невміння проявляє себе дуже рано, а з мірою зростання людини приносить свої гіркі плоди. Нас навчаються з малих років ходити до школи, бути освіченими, добропорядними, правильно і красиво висловлюватися. Цьому нам повчали ще наші бабусі. «Навчайся гарно говорити. Поводь себе добре. Вимовляй ввічливі слова. Будь вихованою дитиною». І, дійсно, у школі нас навчали красиво говорити ввічливо, на «Ви» – всьому такому, «необхідному».

Найголовніше у спілкуванні – це вміння добре слухати

Але ми забули, що спілкування – це не тільки вміння добре говорити. Найголовніше у спілкуванні – це вміння добре слухати. А ось цьому нас ніхто і ніколи не навчав. Хоча у нашій греко-православній культурі це є. Якщо ми почитаємо тексти не тільки древніх авторів, але святих отців Церкви і сучасних подвижників, то побачимо величезну увагу отців до того, як ти слухаєш іншу людину. Якщо ми прочитаємо, наприклад, текст святого Никодима Святогорця (він жив у XVII–XVIII століттях на Святій Горі), то побачимо, як там він бесідує зі своїм духівником. І той, відшельник-подвижник, йому пояснює, як належить слухати іншу людину: як сидіти на кріслі, як дивитися на співбесідника, як реагувати, які робити рухи (навчає бути дуже уважним, щоб не скоїти таких рухів, які можуть поставити іншу людину у незручне становище. Він навіть згадує про те, як повинен дихати духівник у той час, коли слухає іншу людину. Ви бачите дивну мудрість у досвіді нашої традиції щодо того, як спілкуватися з іншою людиною. У наш час, на жаль, ми її втратили. Ми вчилися тільки говорити. Ми ніколи не вчилися слухати.

Слава Богу, у Європі, як дізнався я до своєї великою радості, у школах, в університетах, проводять особливі заняття, спецсемінари на тему «Як людина слухає». Вперше я почув про це в Левкосіїї від однієї пані. Вона розказала мені, як поїхала в Англію на шість місяців для того, щоб пройти там курс занять на тему «Як навчитися слухати». Звісно, я посміхнувся тоді: «Невже, щоб навчитися слухати, тобі необхідно було поїхати в Англію?» Вона відповіла: «Так, отче. Цьому треба вчитися – як слухати іншого. Це дуже важливо!» Потім я переконався у тому, що ми не слухаємо, не вміємо слухати, і в тому, що це ціла наука – слухати іншого. Я сказав: «Слава Богу, щоб такі курси читають на Заході, і слава Богу, щоб ми живемо у Європі. Адже може бути, що поряд з іншими речами ми запозичимо і цей добрий досвід, який був колись і у нас самих, але ми його втратили».

Коли ми стараємося говорити з людьми, з батьками, які мають погані між собою стосунки, мучать і себе, і свою сім’ю (хоча і мають всі задатки жити прекрасно і гармонійно), ми відразу ж звертаємо увагу на цю людську хворобу – невміння чути один одного. Дві людини говорять одночасно, але кожен про своє, немов касета, яку вставили у магнітофон і яка повторює знову і знову всі свої аргументи «за» і «проти» (причому виключно за своїх сторін). Теж саме робить і інший. Вони немовби два дивовижних магнітофончики, які прекрасно відтворюють те, що записане на їх касетах. Але вони ніколи не будуть звучати в унісон. Кожен відтворює свій запис. Так і дві людини: кожен бачить «своє», і почути один одного вони не в змозі.

Хтось скаже: «Ну, добре, це сумно, але факт. А що робити?» Правильність моїх спостережень підтверджує (я відверто вам кажу, спираючись на досвід свого спілкування з цими подружніми парами) те, що 90% шлюбів розпадаються не через когось третього або, принаймні, першопричина розлучення не хтось третій. Відносини з третім, якщо і з’являються, то це відбувається пізніше, як наслідок. Перша тріщина, перший дзвонив буває тоді, коли люди, кожен зі своїх поважних причин, закривається у собі. Це те, що, з мого досвіду, як ми бачили багато разів відбувається майже завжди і зі всіма. Чоловік занурюється з головою у роботу, бере на свої плечі одну, другу, третю роботи, щоб чесно і гідно справлятися з потребами своєї сім’ї, економічними, виплачувати кредити на будівництво будинку, купівлі машини та іншого й іншого. Він працює з ранку до ночі, вимотується у прямому сенсі цього слова. Те ж саме і його дружина. Але в результаті обоє повертаються додому настільки втомленими і завантаженими, що не тільки не в змозі поговорити одне з одним, але, на жаль, дозволяють собі виплескувати свою втому одне на одного. Якщо у них є діти, вони вважають, ніби достатньо того, що «Я хороший батько», «Я хороша мати», «Я все роблю для дому, для дітей. Щоб вони не відчували ні в чому себе обділеними, не мали ні в чому потреби. Щоб у них не було відчуття, що вони чогось позбавлені».

Ми можемо на сваритися на очах у дитини. Але дитина нутром розуміє все, що відбувається. Навіть немовля.

Але, зрештою, головне, чого потребують наші діти, – це гармонія між батьками. А її як раз ми їм і не даємо. Ви – батьки, ви прекрасно знаєте, що наші діти мають дуже глибоку інтуїцію, нам їх не обманути. Ми можемо не сваритися на очах у дитини. Але дитина нутром розуміє все, що відбувається. Навіть немовля. Я проти того, щоб батьки тримали на руках немовля під час сповіді, тому що бачу, що немовля тоді, коли батьки сповідаються, беруть участь у тому, що говорить його мати чи батько. Може бути, що малюку може всього три, п’ять, вісім, дев’ять місяців, і він не розуміє. Але коли мати, тримаючи на руках немовля, розказує про щось печальне або плаче, або стурбована тим, про що розповідає, ти бачиш, як маля починає турбуватися. Я кажу матері: «Не бери з собою дитини». «Але вона не зрозуміє, вона ще ж мала». Немовля розуміє. Воно розуміло ще до того, поки ти його народила. Воно розуміло уже тоді, коли ще було ембріоном. Воно розуміло з тієї самої пори, як знаходилося в утробі матері. Сьогодні це доведено наукою, що існує «ембріональна психологія». Тобто ембріон уже сприймає подразники і ситуацію, яка відбувається навколо нього, у нього вдома, з його батьками. Діти розуміють: вони дуже легко все сприймають, інтуїтивні, і це дозволяє їм розуміти. Тому нам не сховатися від них.

Нашим дітям необхідно, щоб у нам в домі царювала гармонія. Як її досягнути? (Адже теорію ми знаємо…) Але як досягнути гармонії на практиці? Шлюб – це подвиг. Це нелегко. Шлюб – це великий подвиг. Мистецтво велике. Велика наука.

Я часто відвідую школи нашого міста, буваю у всіх школах на території єпархії. Після того, як я поспілкуюся з дітьми, залишаються випускники, і ми ведемо з ними діалог. Вони запитують: «Отче, чому так погано мати стосунки до шлюбу? Чому Церкви така сурова?» Я говорю дітям, що так, Церква сурова, але не тому, що хоче зруйнувати стосунки людей, а тому, що хоче, щоб їх стосунки будуватися на правильній основі. «Якщо ти не навчишся з підліткового віку дивитися на іншу людину не як на стать (тобто на жінку чи чоловіка), а як особистість (це Костас, Олена, Марія, Йоргос, Андрій і т.д.) і сприймати іншого як особистість, тоді і в своєму шлюбі ти будеш створювати проблеми. У своєму шлюбі ти теж не почнеш дивитися на іншого як на особистість, а як на жінку. А жінка на чоловіка – як на чоловіка».

Читати також: Про любов та її небезпечність, – митрополит Афанасій (Ніколау)

Ви дуже добре знаєте, що не може існувати правильних стосунків у шлюбі, якщо ми не здолаємо рамки статі. Якщо ми не навчимося дивитися на іншого як на людину зі всім її психосоматичним світом (не тільки як на тіло, не тільки як на чоловіка чи на жінку, але як на людину, яка має психічні та соматичні потреби, яка має власний світ, власне існування). Потрібно, щоб чоловік ставився до жінки як до особистості і жінка до чоловіка так же само. Тоді ми поставимо шлюб на правильний фундамент. Також чоловік повинен навчитися розуміти, як думає жінка і що є її «буття», і поводити себе відповідно. Тому що якщо ти поводиш себе з жінкою, керуючись чоловічими критеріями, ти вже влаштував драму у своїй сім’ї. Якщо ти говориш, наприклад: «Але чому моя жінка мною не задоволена? Я ж хороший чоловік, працюю, несу гроші у дім, все, що вона хоче, купляє, скільки грошей хоче мати – будь ласка, літом їздить у подорожі. Чим вона ще незадоволена?» А жінка, зі своєї сторони, думає про чоловіка: «Я йому готую, перу, я чесна жінка, у мене нічого більше немає в житті, окрім сім’ї. Чим же він незадоволений?» Вони не розуміють, що це добре і необхідно, але не те, що зближує одне одного. Емоційний та душевний контакт – ось що має значення у шлюбі, а вже потім все інше. І щоб це відбулося, потрібно побачити іншу людину такою, яка вона є.

Ви бачите, Христос, щоб спасти людину, став людиною Сам. Він не спас людину, пославши когось іншого, або даючи заповіді, або показуючи чудо. Ні. Він став людиною Сам, щоб мати змогу спасти людину. Теж саме і в шлюбі… Для того, щоб шлюб вистояв, потрібно щоб чоловік ототожнював себе з психосоматичним світом жінки, а жінка повністю розуміла психосоматичний світ чоловіка, щоб один отримував від іншого те, чого йому не вистачає. Так живе подружня пара. Уже не існує чоловік сам по собі, уже й не існує жінка сама по собі, але вони стають «плоттю єдиною», стають однією новою людиною, що ми, греки, називаємо так неймовірно красиво «ανδρόγυνο» (подружня пара – досл.: «чоловік-і-дружина»). Це не один чоловік, це не одна жінка, це «чоловік-і-жінка».  Це дві людини в новій реальності, у новій іпостасі. Це одна нова людина, яку благословляє Христос через таїнство шлюбу та з’єднує так, що не можливо роз’єднати. Ця нова людина не може розглядати свою жінку як щось інше, аніж «будуть двоє у плоть єдину». Ці дві людини – вони різні від самого початку. Одна справа – чоловік, зовсім інша – жінка. Вони дуже різні створіння. Вони не однакові. Вони абсолютно різні. Саме у цьому краса подружньої пари: один доповнює іншого.

Один іншого не займає, не поневолює одного іншого, не поглинає. Не знищує його як людину. Не знеособлює. Ні, ці двоє – разом – стають однією новою людиною. Чоловік дає дружині чоловічі якості, а жінка чоловікові – жіночі дари, і ці двоє разом становлять нову людина, благословенну людину у шлюбі, подружню пару, яка приводить на світ дітей. Ви бачите, як премудрість Божа влаштувала, з яким мистецтвом, що діти народжуються не від одного, а від двох. Двоє приводять дитину на світ. Результатом єднання двох людей, їх психосоматичного єднання є їхні діти. Тому і людина в своїх дітях бачить себе.

Найбільший дар, який ми можемо дати нашим дітям, – це наша присутність. Це гармонія у нашій сім’ї. Заради цієї гармонії ми повинні пожертвувати речами, які ми робимо. Більше того, і навіть тими, які нам можуть здаватися обов’язковими, тому що потрібно зрозуміти: найнеобхідніше – це мир, він є багатством, яке не залежить від речей.

Зрозуміємо, що наша місія – віддати себе і не вимагати від іншого, щоб і він віддав нам себе за це.

Братимемо шлюб з правильними уявленнями та правильними передумовами. Будемо дивитися на іншу людину як на людину. Приймемо її. Зрозуміємо, які потреби в іншої людини. Зрозуміємо, що у шлюбі ми даємо,  а не отримуємо. Зрозуміємо, що наша доля – віддати себе і не вимагати від іншого, щоб і він віддав нам себе за це. Не будемо говорити у шлюбі: «Єдине, чого я хочу від тебе, щоб ти мене любив». Яке жахлива помилка (якою би справедливою вона б не здавалася)! Часом ми чуємо, як молоді пари говорять: «Я хочу від тебе лише одного: щоб ми мене любив». Я їм говорю: «Діти, ви вже скоїли основну основоположну помилку!» Коли ти вимагаєш любові від іншого, ти даєш привід для сварки. Скажи краще своїй дружині: «Я хочу лише одного – любити тебе», а не щоб «вона мене любила». Я повинен тебе любити, я повинен зробити перший крок і любити тебе, віддавати себе тобі. Інше наступить, інше прийде як наслідок. Коли ти висуваєш іншому вимогу, щоб він тебе любив: «єдине, що я хочу від тебе – це щоб ти мене любила, мене поважала, була порядною, була хорошою дружиною», – все закінчено. Підписаний конфлікт на майбутнє, тому ще потім ти скажеш: «А ти, виявляється, зовсім не така, як я думав раніше». Хіба ти не розумієш, що спочатку ти має дати іншій людині, і тільки потім отримаєш від неї? Якщо ти від самого початку хочеш отримувати, тоді все піде наперекір!

У Церкві любов «не шукає свого», говорить апостол Павло. Любов не шукає свого. «Любов все покриває, завжди дає, завжди терпить, завжди надіється». Господь наш Іісус Христос полюбив світ «до кінця», і ніхто ніколи не зможе полюбити людину так, як Христос. Він явив Свою любов через жертву, яку приніс за людину. У шлюбі чоловіки зобов’язані любити своїх жінок, як Христос Церкву. Тобто у шлюбі ти реалізуєш свою любов, віддаєш себе всього, без домагань, без винагород, без того, щоб вимагати чогось для себе. Коли ти віддаєш своє самолюбство іншій людині, це зворушить її, і вона принесе тобі все те, що має і може тобі дати. Ось та відмітка, з якої по крупинах росте подружній зв’язок, але вона ж і зародок багатьох проблем.

Але давайте почнемо з необхідності віддавати у нашому шлюбі себе повністю, без меж. Почнімо з усвідомлення того, що потрібно навчитися слухати іншого. Щоб почути, потрібно замовкнути. Потрібно відректися від свого «я», перетворитися у слух і почути іншу людину. Щоб чоловік почув дружину і дружина чоловіка. Так ці двоє у своєму єднанні все найкраще віддадуть дітям, до яких, відповідно, мають велику любов і доброзичливість кожен з батьків, і він віддає дитині все.

Я бажаю, щоб у вас все завжди було добре, бажаю тішити свої сім’ї, радіти успіхам ваших дітей. Нехай ваші діти ростуть щасливими і благословенними від Бога.

Митрополит Афанасій Лімассольський (Ніколау)

Переклад з рос. Любові Максимчук

Вас може зацікавити

Як глава папи Римського Климента опинилася в Києво-Печерській лаврі

Редактор Головний

Проповідь у неділю про митаря і фарисея

Редактор Головний

Проповідь у день пам’яті апостола і євангеліста Марка

Редактор Головний