Преподобномученик Макарій народився в 1605 році у місті Овручі, на Волині, в знатній сім’ї Токаревських, відомих ревнителів Православ’я. У 1614-1620 рр. святий навчався при Успенському Овруцькому монастирі і після смерті батьків став ченцем цього монастиря, почавши своє служіння з меншого монастирського чину – послушника. У 1625 р. інок Макарій, із благословення архімандрита, переходить в Куп’ятський Пінський монастир. У 1630 р. святий був висвячений у сан ієродиякона, а в 1632 р. – в сан ієромонаха. У 1637 р. настоятель Пінського монастиря послав його до Київського митрополита Петра Могили, який помітив в ієромонахові Макарії відданого сина Церкви Божої і в 1638 р. призначив його настоятелем Кам’янецького Воскресенського монастиря (Гродненська область). Із 1642 р. преподобний Макарій керував братією Куп’ятського монастиря, в 1656-1659 рр. очолював Пінський монастир, а з 1660 р. – керував братією рідного Успенського Овруцького монастиря.
Понад десять років тривала безперервна боротьба з латино-поляками в Овручі. Тільки в 1671 р., після спустошення Овруча татарами, архімандрит Макарій покинув монастир і вирушив для духовних подвигів у Києво-Печерську Лавру. Але захисники Православ’я потрібні були не тільки в Києві, і преподобний Макарій був призначений настоятелем Канівського монастиря, де він знову був попереду нестихаючої битви за Православ’я.
У 1672 році в Канівському монастирі знайшов притулок син Богдана Хмельницького Юрій. Гетьман Дорошенко, клопотав перед митрополитом Йосифом про призначення преподобномученика Макарія, неодноразово відвідував Канівського настоятеля і в 1675 році навіть відмовився від підданства Туреччини, ймовірно, за порадою преподобномученика Макарія.
4 вересня 1678 турки і татари напали на Канів та увірвалися в монастир. З хрестом в руках преподобний безстрашно зустрів варварів на паперті храму. Татари стали жорстоко бити його, вимагали показати, де заховано монастирське золото і майно. «Моє золото на Небі, а не на землі», – відповідав святий старець. Турки повісили настоятеля за руки і за ноги між двох стовпів. Безбожні загарбники почали бити його палицями, ламали руки і ноги залізними прутами, а не добившись нічого, здерли зі старця шкіру. Але святий Макарій, закликаючи Найсолодшого Ісуса, терпляче переносив муки. «Стопи моя направи на шлях мирний, до Тебе, Боже, – вигукував він, – бо цього бажає душа моя».
Через два дні преподобномученику відрубали голову († 7 вересня 1678 г.) і кинули тіло на площі. Християни таємно вночі внесли святого в монастирську церкву. Але вороги підпалили храм, і всі, хто ховався в ньому, загинули від вогню і диму. Коли загарбники пішли з монастиря, то вцілілі жителі міста знайшли тіло преподобномученика нетлінним. Немов живий, в одній волосяниці, з хрестом на грудях і з хрестом у руках лежав преподобний. 8 вересня 1678 року християни поховали його святі мощі під жертовником храму.
У 1688 році, під час за перебудови монастирської церкви, була відкрита труна преподобного і в ній виявлено його нетлінне пахуче тіло. У зв’язку з небезпекою нападу на Канівську обитель, 13 травня 1688 року святі мощі були перенесені в новозбудований храм Михайлівського Переяславського монастиря, а після його закриття спочивали з 4 серпня 1786 року в Переяславському Вознесенському монастирі Полтавської губернії.
У 1942 році мощі були перенесені в Троїцьку церкву міста Черкаси, а з 1965 року перебувають в храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці того ж міста.
