Коли в людини є благословення Боже, то це велика справа. Це справжнє багатство! Те, що благословення, – яке стоїть і не руйнується. Те, що не має благословення, не тримається. Несправедливість – великий гріх. Обставини, що пом’якшують вину, є у всіх гріхах, але не у несправедливості – вона збирає гнів Божий. Як же ш це страшно! Ті, хто несправедливо чинять з іншими, збирають вогонь на власну голову. Люди роблять якусь несправедливість, і от помирають їхні близькі, але вони не можуть зрозуміти причину цього. Але як можуть процвітати люди, які роблять стільки несправедливостей? Чинячи їх, вони дають дияволу право над собою, і потім у них починаються нещастя, хвороби, інші халепи… І (не розуміючи причини того що сталося) вони просять тебе помолитися за те, щоб видужати.
Більшість нещасть походить від несправедливостей. Наприклад, якщо несправедливістю люди наживають собі багатство, то кілька років вони почуваються, як сир в маслі, але потім витрачають все несправедливо накопичене на лікарів. Адже в псалмі як написано: «Краще мале у праведника, ніж велике багатство у грішних».
«Неправдиве збагачення тільки вітру нажива», – говорить прислів’я. Все, що накопичується неправдою, втрачається, розвіюється вітром. Хвороби, банкрутства, інші нещастя, які відбуваються як випробування від Бога, стаються рідко і далеко не з усіма. Такі люди будуть мати від Бога чисту винагороду, і переважно вони стають згодом багатшими, подібно до Іова. А крім того, тіла багатьох померлих залишаються в землі нетлінними саме з цієї причини – за життя ці люди зробили якусь несправедливість.
Людина неправедна, та й взагалі – кожен, хто в чомусь провинився перед іншим і не попросив пробачення, – мучиться від докорів власного сумління, а крім того – від обурення тієї людини, яку він скривдив. Адже якщо той, з ким поступили несправедливо, не пробачить свого кривдника і буде нарікати на нього, то той почне відчувати сильні докори, страждати. Він не зможе заснути, він буде почувати себе, немов його шпурляють штормові хвилі. Незбагненно – як він відчуває обурення скривдженого ним! Коли одна людина любить іншу і – у позитивному значенні цього слова – думає про неї, то вона відчуває цю любов. У випадку з кривдником відбувається щось подібне. І, тоді обурення скривдженого вивертає йому душу! Навіть якщо він перебуває десь далеко – хоч в Австралії, хоч у Йоганнесбурзі – якщо чиясь душа обурена з його вини, то він не знаходить собі спокою.
– А якщо він бездушний?
– Думаєш, бездушні люди не відчувають страждань? Відчувають, тільки вони відволікають себе розвагами, щоб забутися. Може бути і таке: несправедливо скривджений пробачив винного, але в його серці ще залишилося трохи обурення. Тоді і сам він до деякої міри страждає, але винний у його обуренні – страждає дуже сильно. Однак, якщо той, хто винен, попросить вибачення і несправедливо скривджений його не пробачить, то страждати починає він сам. Немає полум’я, що палить сильніше, ніж внутрішнє щеміння душі, яке походить від докорів сумління. Сумління такої людини ще за цього життя мучиться, її безперестанку гризе внутрішній хробак. Але немає сумніву, що в іншому, вічному житті «хробак невсипущий» буде гризти його сумління ще сильніше – якщо в цьому житті людина не покається і не поверне своїм ближнім те, що вона неправдою відібрала у них – хоча б зі своєї доброї волі, якщо зробити це в інший спосіб вже неможливо.
Пам’ятаю одного адвоката, який зробив людям багато несправедливості. Як же він мучився наприкінці життя! В районі, де знаходилась його адвокатська контора, було багато селян, і тому траплялися випадки псування худобою посівів і лугів. Винні в псуванні пастухи зверталися до цього адвоката, і той, за допомогою лукавства, повертав справу так, що переконував у їхній безвинності й агронома, і мирового суддю, а нещасні хлібороби не тільки не знаходили справедливості, але ще й мали неприємності на свою голову. Цього адвоката всі знали як облупленого, і ніхто з чесних людей до нього навіть близько не підходив. І от послухайте, що порадив одному духовно чуйному пастуху, який жив у тих краях, його духівник.
У цього пастуха були невелика отара овець і собака. Одного разу собака ощенилася, і пастух роздав усіх щенят. У ті ж самі дні пропала одна овечка, залишивши ягнятко-сосунка. Ягня, не знаходячи матері, бігало за собакою і привчилося до її молока. Собака відчувала полегшення. Обоє тварин так звикли до цього, що шукали одне одного. Як не намагався їх розлучити бідний пастух, вони все одно сходилися разом. Пастух, будучи духовно чуйною людиною, не знав, чи можна їсти м’ясо цього ягняти, і вирішив запитати про це в духівника. Духівник, знаючи, що пастух бідний, подумав і сказав: «Ні, синку, м’яса з цього ягняти їсти не можна, тому що воно вигодуване собачим молоком. Зроби ось що: віднеси це ягня в подарунок нашому адвокату, тому що й інші пастухи носять йому ягнят і сир. Нехай він і їсть це м’ясо, адже тільки в нього є на це благословення: всі люди знають, який він несправедливий».
Постарілий і прикутий до постелі, несправедливий адвокат мучився від жахів і не міг спати. Це тривало роками. До того ж його розбив параліч, і він не міг говорити. Духівник намагався переконати його хоча б написати свої гріхи на папері, але нещасний зовсім втратив контроль над собою. Священик був змушений прочитати над ним молитву «семеро отроків над немічним і несплячим», щоб той хоч трішки заснув, а також заклинальні молитви, щоб хоч якось полегшити його стан. Так адвокат і помер, і тепер залишається лише молитися Богові, щоб Він дав його душі справжній спокій.
Неправда провокує страждання і для нащадків
