Віра у велике диво Воскресіння прийшла учням не відразу. Першими свідками були жінки-мироносиці. Було ще темно, коли вони прийшли до печери в саду Йосифа Аримафейського. Камінь, яким був закритий вхід до гробу, виявився відваленим. Поки вони були в нерозумінні, з’явився перед ними Ангел і сказав: «Не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь» (Мф. 28:5-6). Щоб повірити, для них було достатньо порожнього гробу та ангельських слів. Їх чуйних і люблячих сердець не торкнувся сумнів. Коли ж вони побігли сповістити апостолам, Сам Ісус зустрів їх і сказав: «Радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його і вклонилися Йому» (Мф. 28:9). Апостоли не повірили їм (Мк. 16:11).
Того ж дня, коли наближався вечір, Ісус відкрив велику таємницю Свого Воскресіння ще двом учням (апостолам з 70-ти – Луці і Клеопі), які йшли в Еммаус, що відстояв на 60 стадій (11,5 км) від Єрусалиму. Для їх віри у Воскресіння свого Учителя Ісус навів з Писання усі месіанські пророцтва (Лк. 24:27). Проте повністю вони повірили тільки після таїнства Євхаристії: «І коли Він возлежав з ними, то взяв хліб, благословив, переломив і подав їм. У них же відкрилися очі, і вони впізнали Його. Але Він став невидимим для них» (Лк. 24:30-31). Лука і Клеопа того ж дня повернулися в Єрусалим і розповіли апостолам, але ті не повірили, як і жінкам-мироносицям. Пізно увечері Ісус явився апостолам, які зібралися при зачинених дверях, побоюючись юдеїв. Спаситель пройшов зачиненими дверима. У цьому проявилася особливість преображеного після Воскресіння тіла Господа. Воно не підкорялося законам фізичного світу. Ісус міг пройти крізь речові предмети. Учні зніяковіли, бо вони подумали, що бачать дух. «Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої» (Ін. 20:20). Це було важливо не лише для того, щоб переконати їх, що Він явився до них тілесно, але для того, щоб перемогти їх невіру. Господь дає їм відчути руки, ноги і ребра. Рани від цвяхів на них переконали їх, що це те ж саме тіло, яке було розіп’яте на Хресті.
Подія, якій присвячена Антипасха, була у восьмий день після Воскресіння. Апостол Фома був відсутній при першому явленні Спасителя учням. Мабуть, його не було в місті. Апостоли, яких зустрів Фома, з радістю сповістили про Воскресіння Учителя. Можна припустити, що вони розповіли і про те, що Ісус дав їм доторкнутися до рук, ніг і ребер. Тому зрозуміле його бажання: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25). Невіра апостола Фоми не має нічого спільного з тією затверділою несприйнятністю до дива Воскресіння, яке ми бачимо в юдейських вождів. Це було цілком природне бажання затвердити віру на явних і очевидних свідченнях.
Воскреслий Ісус у восьмий день відновив для апостолів Своє явлення, з’явившись перед ними у світлиці, двері якої були зачинені. На сумнів апостола Фоми Спаситель відповідає його ж словами, точно повторюючи вимогу, яку висловлював сам Фома. Це не могло не уразити учня, який сумнівався: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої» (Ін. 20:27). Саме тому, напевно, Фома не скористався запрошенням Учителя доторкнутися до Його рук, ніг і ребер, а тут же повірив і сповідував Ісуса Христа як Бога: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20:28). Люди, які наполегливо заперечують Божество Спасителя світу, обходять це місце Євангелія.
Перша неділя по Пасці називається неділею Новою чи неділею Антипасхи. Антипасха – слово грецьке. Перша частина слова – «анти» означає «замість». Тобто Антипасха – це оновлення Пасхи. У цей недільний день Своїм новим явленням для всіх одинадцяти апостолів Господь повторив і відновив явлення, що було в перший день після Воскресіння. Але оскільки оновлення явлення Спасителя було особливе заради апостола Фоми, то восьмий день по Пасці називається неділею св. Фоми. Безпосередньо йдучи за Пасхальною седмицею, вона завершує найбільш урочисту частину найбільшого свята. Тому іноді Фомину неділю називають восьмим днем Пасхи.
