Блаженний — надзвичайно щасливий (Словник Ожегова)
Блаженними Церква величає святих, які уподібнилися Христу подвигом юродства — зреченням від мирського розуму, так званого «здорового глузду», від прийнятого в суспільстві способу поведінки. Блаженні здаються юродивими, «божевільними» для оточуючих людей. Для Бога ж, у Його всевидящих очах вони — мудріші від усіх земних мудреців.
Згадки про юродство з’являються ще в Старому Заповіті. Деякі пророки юродствували, наприклад, пророк Ісайя. Їх пророцтва могли перетворюватись у несподівану для слухачів, парадоксальну, епатажну форму. У Новому Заповіті про юродство говорить в своїх посланнях апостол Павло. Думка апостола така: християнство з точки зору обивательської свідомості — це безумство, це відкидання звичної, «мирської» системи цінностей.
«Такий стан — вже тут, на землі, вічне блаженство, ще до явного вступу в вічність смертю тіла» — писав святитель Ігнатій Брянчанінов.
Варто відзначити, що подвиг юродства ніколи не був масовим. Юродство завжди унікальне і рідкісне. Однак саме в історії Православної Церкви таких унікальних випадків було найбільше: Прокопій Устюжський, блж. Василь, блж. Микола Псковський, Пелагея Дивеївська, преп. Арсеній, блаж. Федір Новгородський. Серед цього списку яскраво світить ім’я Ксенії Петербурзької.
Свята блаженна Ксенія народилася в першій половині XVIII століття. Батька її звали Григорієм, ім’я матері залишилося невідомим. Досягнувши повноліття, Ксенія Григорівна взяла шлюб із придворним півчим, полковником Андрієм Федоровичем Петровим, і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але вони прожили разом недовго. Андрій Федорович раптово помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на 26-му році її життя. Ця трагічна подія змінила життя молодої жінки. Вона була глибоко вражена тим, що її чоловік помер без належного християнського приготування і не встиг принести покаяння. Ксенія вирішила, що подвигом власного життя вона вимолить у Бога прощення гріхів раба Божого Андрія. Вона відразу наче забула все земне, людське, всі радощі і втіхи, і внаслідок цього багатьом здавалася божевільною.
Так на неї стали дивитися навіть її рідні і знайомі, і особливо після того, як Ксенія рішуче роздала все своє майно бідним, а будинок подарувала хорошій знайомій, Параскеві Антоновій. Рідні Ксенії навіть подали прохання начальству померлого Андрія Федоровича, прохаючи не дозволяти Ксенії в безумстві розбазарювати майно. Начальство померлого Петрова викликало вдову до себе, але після розмови з нею переконалися, що Ксенія абсолютно здорова, а тому має повне право на власний розсуд розпоряджатися спадком. Звільнившись від всіх земних турбот, свята Ксенія вибрала для себе важкий шлях юродства Христа ради. Одягнувшись в костюм чоловіка, — білизну, каптан, камзол, вона стала всіх запевняти, що Андрій Федорович зовсім не вмирав, а померла його дружина, Ксенія Григорівна, і вже потім ніколи не відгукувалася, якщо її називали на ім’я, а представлялася Андрієм Федоровичем. Так говорить нам житіє святої.
Чим же заслужила блаженна Ксенія справді всенародну любов? Думається, тим, що в своєму житті вона виконала слова Самого Господа Ісуса Христа: «Немає більше від тієї любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15,13). Побачивши жах наглої смерті без покаяння і Святого Причастя, вона душу — все своє життя — поклала на порятунок ближнього, того, кого любила усім серцем. Все своє життя закохана жінка поклала на вівтар любові до чоловіка.
Стриманістю своєю Ксенія здивувала всіх. Заповнивши порожнечу в житті постом і молитвою, вона не залишила місця самолюбству. І своєю цнотливістю блаженна явила нам зразок належної пам’яті про смерть і майбутній Страшний Суд. Вона сприйняла реальність іншого світу і значення відведеного нам часу земного перебування. Побачивши смерть чоловіка, вона ні секунди не думала продовжити життя своє окремо від чоловіка, насолоджуючись благами життя, і тим більше — шукати заміну йому. Миттєво відреклася вона від усього свого майна, залишивши собі лише одяг свого чоловіка. Цим подвигом матушка Ксенія показала нам чесноту нестяжання у всій її красі. Вона виконала те, на що не був здатний благородний юнак, коли запитував у Христа, як врятуватися. «Продай свій маєток, роздай бідним і йди за мною» (Мт. 19,21), — відповідав йому Спаситель. Блаженна відмовилася від даху над головою, коли їй було всього 25, у тому віці, коли люди найчастіше тільки і дбають про земне благополуччя, матеріальний достаток і успіх у земних справах.
Лагідністю своєї свята Ксенія покорила серця багатьох. Але лагідність не відміняла її рішучості до подвигу.
Блаженним молитовним плачем Ксенія досягала повного умертвіння себе світу. Готовність терпіти, молитва, усамітнення і смирення — стали керівними правилами її перебування на землі. Приклад смирення, матінка Ксенія завжди була готова до доброї справи. Але ця праця зовнішня виростала зі ще більшої праці — внутрішньої. «Блукаючи цілими днями брудними, немощеними вулицях Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову вирушала в мандри. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не лише жителі Петербурзької сторони, але і місцева поліція, для якої місцеперебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка, і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, незважаючи на пору року і погоду, йшла на ніч у поле і тут, в колінопреклонній молитві, простоювала до самого світанку, поперемінно кладучи земні поклони на всі чотири сторони».
Найвища з усіх чеснот — чеснота любові. Любов одночасно є і метою, і засобом для досягнення цієї мети, і нагородою. В ім’я любові свята Ксенія невпинно допомагала нужденним: і не тільки матеріально. Так, у її старої знайомої Параскеви Антонової, з’явився прийомний син, який шанував її, як матір, і беріг її спокій аж до старості. Так, блаженна попередила пожежу своїм дивним «Візьми п’ятак, тут цар на коні; потухне».
Милість Божа так осяяла Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила чи їла, були щасливі й успішні в справах. І торговці, і візники, — всі намагалися їй чимось прислужитися; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь. Матері намагалися піднести до неї хворих немовлят заради зцілення.
Але допомога її була не тільки в явних чудесах, а й в подвигах фізичної праці. У той час почалося будівництво нової кам’яної церкви на Смоленському кладовищі. Споруджена будівля була вже досить високою, так, що мулярам доводилося спочатку піднімати цеглу на риштування, а потім класти її в кладку. Тоді блаженна Ксенія вирішила таємно ночами допомагати будівельникам; вона цілими ночами носила нагору цеглу. Вранці робітники дуже дивувалися побаченим. Вони вирішили дізнатися, хто цей незримий помічник. Виявилося, що цю каторжну працю смиренно виконувала відома всьому місту «божевільна» Ксенія.
За великі подвиги і терпіння раба Божа Ксенія сподобилася дару прозріння сердець і майбутнього. Але і після своєї праведної смерті блаженна не перестала допомагати тим, хто звертається до неї з молитвою.
До її святих мощей на Смоленське кладовище приїжджають вклонитися з усіх усюд. Вся каплиця блаженної — в записках до неї. Наївно? Але саме у відповідь на цю дитячу наївність і простоту допомагає вона своїми святими молитвами.
Блаженна матушка Ксенія, пам’ять якої ми відзначаємо 6 лютого, насамперед була люблячою жінкою. В ім’я цієї любові були всі її земні подвиги, довжиною в 45 років. Вона явила нам зразок любові подружньої, що переростає у всеосяжну любов до Христа і всіх ближніх.
Свята блаженна Ксеніє, моли Бога за нас!
За матеріалами СПЖ
