5.3 C
Lutsk
Вівторок, 18 Лютий, 2020
Основи православ'я Проповіді

Людину Божу видно і в малому, – митр. Афанасій Лімасольський

У Євангеліє Господь говорить, що людина, яка несе подвиг, подібна до купця, який знаходить цінну перлину (див.: Мф. 13: 45-46). Знайшовши її, він іде та продає все, що має, і купує цю перлину, яка вартує стільки ж, скільки і все майно його, і вона починає приносити йому багато благ. Таким чином Христос порівнює Царство Небесне з цією цінною перлиною, а людину, яка докладає великих духовних зусиль, з хорошим купцем. Але ця цінна перлина вказує не тільки на торговий успіх купця, а й ще на дещо.

Отці Церкви говорять, що після кожної події треба сісти та підбити підсумки: що вийшло з того, що ти тільки що зробив. Точно як і купець, який наприкінці дня або тижня сідає та підраховує свої доходи, бачить, скільки продав, скільки заробив, а скільки витратив, і потім застосовує це знання, щоб надалі краще керувати своїм бізнесом. Так він гарантує собі, що не оцінює ситуацію неправильно та вчиться краще справлятися зі своїми завданнями.

Духовна людина повинна робити теж саме. Кожен день або після кожного дня вона повинна сісти та підрахувати свій дохід, витрати і, відповідно, підбити підсумки.

З Божою допомогою ми з вами також здійснили одне духовне починання – відправилися у цю паломницьку поїздку. Як ви пам’ятаєте, я говорив на самому початку, що вона також є таким собі духовним заходом. Її ціль – не просто відвідати різні об’єкти паломництва, побачити наші країни та святі місця, а здобути правильний погляд на себе. Тому що коли знаходишся серед багатьох людей у доволі різних обставинах, які не завжди можна контролювати, з часом з’ясовується, який ти. На поверхню виходить так багато всього про нас, чого ми вдома, на роботі, у звичному для себе оточенні, можливо, і зовсім за собою не помічали і про це навіть не підозрювали. І ось ми зараз наближаємося до завершення поїздки та хочемо дати оцінку тому, що відбулося з нами за весь цей час.

Це факт, що кожен з нас їхав сюди дещо втомленим своїми буднями. Кожен їхав сюди зі своїми щоденними проблемами. Адже у кожного є проблеми, ніхто від них не є вільним на цій землі. “Усі серця печальні, і все голови болять”, як говорить Писання. Це означає, що кожне серце нудиться своїми тривогами та кожна голова повна своїх мук. У кожної людини, де би вона не була, є якісь проблеми та тривоги, і ось ми з вами поїхали сюди, несучи у собі все це. І кожному хотілося знайти для себе у цій паломницькій поїздці відраду, втіху, а, можливо, і щось більше – відповідь на якесь важливе питання.

За ті години, що були у мене для бесід з вами, я переконався, що у кожного з вас свій хрест. Ти несеш його сам, сам про нього знаєш, і хрест кожного є унікальним. Можливо, іншим він і здається невеликим, але для того, хто його несе, цей хрест великий, це так.

Отож, від відправились з вами у цю поїздку, у цю паломницьку подорож, з надією знайти у ній вихід, скажімо так, зі своїх проблем, з надією духовно зміцнитися та відпочити. Але справа у тому, що нас усім треба засвоїти один дуже важливий урок – що все починається з дрібниць. Я сам помічав у своєму житті, а також завдяки тому невеликому досвіду, який отримую з бесід та перебування з різними людьми, що справжні люди, великі святі проявляють свою величність не у великих життєвих звершеннях. Так, святі Божі досягли великих вершин у вірі, приймали великі рішення та перемагали у жорстокіших перипетіях, про що ми читаємо у їх житіях. Дивлячись на досвід святих, на їх життя, на те, як ці люди подвизались, бачиш, що так, вони дійсно звершували великі справи. Але все-таки, перед тим, як досягнути великого, вони потурбувалися про мале.

Як говорить старовинна приказка, “лева впізнають за кінчиками нігтів”. Тобто про величність лева говорить не розмір його зубів та не рев, а найменше – кінчики нігтів. І людину також можна зрозуміти за невеликими деталями. Духовну людину впізнають за малими справами. Вона відкривається не у великому. Великі справи випадають на нашу долю раз чи два у житті, якщо взагалі випадають, тому що вони не те, у чому проявляється велич людини.

Щоб бути вірним у великому, треба спочатку підготуватися до того, щоб бути вірним у малому. Як говорить Євангеліє, “вірним у малому і у великому вірний” (Лк. 16: 10). А хто невірний у малому, точно так невірний і у великому, як натякає Христос у Євангелії.

Ми це бачимо і в своєму житті. Мале – це те, чим ми дуже часто нехтуємо. Це видно, наприклад, у шлюбі, у подвигу шлюбу. Тому що якщо би ми зрозуміли причину, через яку одружилися, і мету самого шлюбу, то зрозуміли би і важливість дрібниць та набагато краще ставились б до буденних проблем, з якими стикаються у шлюбі.

Те ж саме стосується і чернецтва. Якби ми зрозуміли причину, через яку стаємо монахами (монахинями), і що нас чекає після прийняття чернецтва, тоді у нас було би правильне ставлення до нього і ми несли подвиг успішніше та вправніше. Ось чому у чернецтві, коли хто-небудь готується стати монахом, йому надають цілий список труднощів, з якими він стикнеться. “Тому що ти повинен будеш голодувати, терпіти спрагу та наготу, терпіти образи, насмішки та переслідування” і т.д., і т.д., “і підняти багато тяжких скорбот”, говорить чинопослідування чернечого постригу, а коли перетерпиш усе це, тоді вже “радій та задовольняйся, будь радісним аж до ликування” і т.д.

Дійсно, нам, монахам і монахиням, усі це говорять, до того, як ми приймемо чернецтво, уточнюють все погане, що станеться з нами, і тоді запитують: “Сповідуєш чи ти після всього цього свою надію на силу Божу?” Чи погоджуєшся перебувати у голоді та спразі, трудитися старанно, бути ображеним, ходити у наготі, бути (странником) мандрівником, знеможеним і т.д? Чи приймеш ти та будеш терпіти все це з готовністю? І тоді ти відповідає “так”. “Так, з Божою допомогою, чесний отче”, – і таким чином даєш свою згоду на все це.

А в шлюбі сказати такого все-таки не можна, очевидно, з соціальних причин. Наприклад, не можна запитати: “Чи будеш ти терпіти, щоб дружина тебе ображала, докучала та суперечила тобі, очорняла тебе?” – та інше, й інше, й інше, – і щоб наречений відповів тоді: “Так”. І щоб нареченій сказали: “Чи будеш ти терпіти чоловіка, щоб він був грубий з тобою, бігав до своєї матері по десять разів на день, а свекруха дзвонила би йому та говорила: “Синочок мій дорогий!”, – щоб ти не звертала на все це уваги? Чи будеш ти терпіти те-те, те-те і те-те?”

Ми не говоримо цього. Але люди повинні про це знати.

Насправді, у деяких древніх чинопослідування вінчання йдеться про те, що перед тим, як священник виведе молодих на середину храму та Таїнство почнеться, він запитує у нареченого:

– Пане такий-то! Чи береш ти пані таку-то собі у дружини?

І той відповідає:

– Так.

Тоді священник запитує наречену, чи згода вийти заміж за цього чоловіка.

Це означає, що ми від самого початку повністю розуміємо та усвідомлюємо, що зібратися робити. А значить, наша боротьба починається потім, у тому місці та тій ситуації,  в якій ми опинимося, будь то монастир, пустеля, храм, прихід, шлюб, сім’я, дім, робота чи професія, – якими би не були обставини, у яких буде знаходитися людина. Тобто, у яку би ситуацію людина не потрапила, вона починає бачити, “що їй доведеться пережити”. І Писання говорить про той виклик, який ми бачимо перед собою у цей конкретний момент, не про той виклик, який стояв перед нами вчора, чи про той, який буде завтра, а про той, який ось зараз стоїть перед нами, у цю саму мить.

Авва Пимен говорить, що “воля – це мідна стіна, яка відділяє нас від Бога”. А чому? Тому що ми хочемо все робити так, як хочеться нам. І, що ще гірше, нам хотілося б і Богу диктувати, як Йому впоратися з нашими проблемами! Ми говоримо Йому: “Зроби це”, – або: “Зроби те”, “Зроби це так у цій ситуації”, – або так в іншій. У нас немає радісної та благословенної надії на Бога, Який все влаштовує.

Щоби її здобути, треба починати з деталей, як ми вже говорили. Як можна надіятися на Бога, коли ми не надаємо дрібниць Йому? Ми говоримо, наприклад: “Я хотів, щоб моя кімната була такою ось…”, “Я очікував, що вона буде такою і такою”, “Я цього хотів, це планував, цього чекав, надіявся на це, мріяв про це…” І всі наші проблеми виникають саме з таких очікувань та планів; потім, коли вони не здійснюються, ми впадаємо у депресію, стаємо неприхильними та доводимо себе до жалюгідного стану.

Треба навчитися приймати все таким, яким воно є, і бути терпеливим. Не кажу, що ти повинен стати байдужим, пасивним “реципієнтом”. Але все ж хороший купець приймає все, що бачить перед собою, використовує це та докладає зусиль у духовному. Якщо ви теж приймете те, що відбувається, з певною тверезістю та застосуєте це у духовному труді, незалежно від того, що ви перед собою бачите, тоді ви дійсно будете як цей “хороший купець”.

Це, як ми говоримо на Кіпрі про жадних, дріб’язкових людей, що вони “добудуть масло навіть з мухи”. Скільки цього масла у мухах? Але у скупердяя, який прагне витиснути останню краплю зі всього, є ця така здатність та вміння добувати масло навіть з останньої мухи! Тому духовна людина – це та, хто зі своїх щоденних буднів уміє брати реальну користь.

Митрополит Лімасольский Афанасій
Переклад з рос. Любові Максимчук

Джерело 

Вас може зацікавити

Предстоятель: Потрібно жити не так, як диктує модний світ, а так, як навчає Господь. ВІДЕО

Редактор Головний

Про силу молитви “Нехай воскресне Бог”

Редактор Головний

Чи варто православній людині звертатися до психолога

prvadmin