Недільні бесіди, складені за вченням святих отців. Ісусова молитва.
Ісусова молитва як правило
Молитва – це дихання душі. Без неї не може бути ні віри, ні спасіння, ні благодатних дарів, що посилаються Богом. Як молитовне правило християни використовують молитовні збірники, акафісти, Псалтир, богослужбові чинопослідування, взяті з Тріоді, Октоїха або Мінеї. Але існує й інша практика.
Після набуття певного молитовного досвіду всі добові чинопослідування (зрозуміло, крім літургії) замінювати Ісусовою молитвою. У тих чернечих громадах, де існує така традиція, призначається або певний час для читання цієї молитви, або ж певна кількість вервиць. Як правило, починають цю практику з тридцяти хвилин, під час яких тіло подвижника повинно залишатися нерухомим, розум уважним до слів молитви, а серце – чистим від будь-яких думок. Поступово час перебування в цьому розумному діянні збільшується, додається також нічна молитва.
Нам відомі відлюдники, які можуть перебувати в такому зосередженому стані до вісімнадцяти годин. Поступово покаянна молитва Ісусова зливається з диханням і стає безперервною, не залишаючи подвижника навіть під час сну. Правильний критерій для молитовних занять – не відчувати після них ніякого виснаження і втоми. Той, хто молиться, не може втомитися від такої молитви, тому що тільки в ній розум знаходить спокій від думок, а серце – від поганих пристрастей.
З роками подвижник приходить до чистої та вільної благодатної молитви, на кожне слово якої серце відгукується цілющими втішними сльозами покаяння, які благотворно очищають душу.
Матір Божа – перша помічниця в молитовній практиці
Постійне перебування в молитовному подвигу і посницьких працях не може не призвести до набуття духовних плодів очищення серця і стяжання благодаті. Для того, щоб встигнути за земного життя здобути обоження, необхідно мати велику віру в Православ’я, велику рішучість у примноженні молитви і велику старанність у набутті любові і милості Божої. Чим сильніші будуть труднощі і перешкоди у духовному житті, тим багатшою і повнішою буде ставати благодать.
На шляху духовного зростання та подолання душевної немочі немає кращого і якнайшвидшого помічника, ніж Матір Божа. Скільком щирим шукачам спасіння Вона дарувала велику ревність у покаянні, слізній молитві і печалі про свої гріхи. Цариця Небесна, Пресвята Богородиця – джерело втіхи і найперша наша Споручниця на шляху до спасіння. На Її молитви і допомогу вся наша надія.
Без самозречення і відсікання всякого саможаління освячення серця неможливе. Хоча подвижник і прагне усунути зі свого серця усі мирські турботи та піклування, в ньому ніколи не згасне любов до ближніх і служіння їм своєю молитвою. Його мета – зростати в молитві, простуючи в ній від сили в силу і повноту благодаті, для якої немає перешкод і відстаней. Коли люди зустрічаються з подвижником, який перебуває в благодаті, йому не потрібно говорити багато повчань, оскільки він навіть мовчанням наповнює миром і спокоєм душі і серця всіх, хто з ним стикається. Істинний молитовник однією своєю благодатною присутністю проганяє зі стражденних сердець погані помисли і приносить полегшення.
Старець Кирил Павлов
Ось як ієромонах Симон (Безкровний) згадує ті роки, коли він ще був духовним чадом старця Кирила (Павлова):
«Коли ми були послушниками, то біля дверей старця завжди вибудовувалася черга ченців, охочих потрапити до нього на сповідь або попросити у нього мудрої поради. Чого тільки не передумаєш, стоячи біля дверей улюбленого авви, про що тільки не хотілося йому повідати! Скільки заготовлювалося заздалегідь запитань, щоб отримати на них потрібну відповідь! Але як тільки ми потрапляли в його келію, душу охоплювали неземний мир і спокій.
– Ну, що мовчиш? – посміхається батюшка.
– Отче рідний! – виривався з грудей здивований вигук. – Все вилетіло з голови!
– Гаразд, іди з Богом!
І старець лагідно торкався грудей послушника. Як горіло і раділо його серце після повернення у свою келію, які чудові тихі сльози полегшення і радості мало воно від зустрічі з таким дивним і чадолюбивим духовним батьком! Всіх благ душі твоїй, улюблений Отче!»
Благодатні дари Духу Святого
На важких шляхах спасіння тому подвижнику, який перш за своє спасіння не піддається спокусі вчителювати і опікувати своїх чад, набагато легше здобувати невпинну молитву і прийти в незгубний стан духовної зрілості і святості. Якщо зрілий молитовник і духовно досвідчений воїн відмовиться від частого спілкування і зустрічей зі своїми чадами і послідовниками, то в своїй самоті він не тільки уникне багатьох спокус і скуштує невимовних небесних благ, але і самим своїм учням принесе набагато більше користі, ніж коли б він їх постійно повчав. Деякі духоносні отці воліли зовсім не брати собі учнів і досягали таких духовних висот, які тепер можуть здаватися нам казкою і вигадкою. Як це не важко осягнути, але відсутність учнів відкривало їм незмірно більші можливості для всеохопного і досконалого досягнення спасіння.
Живому і освяченому духовному серцю Господь Ісус Христос відкриває Свої незрівнянні Небесні дари, з яких найпотаємніші – Божественне терпіння, Мудрість, невичерпна Божественна Любов, як Життя Самого Бога. Крім цих дарів любляче Бога серце отримує такі чесноти, як вчинене міркування і глибоке проникнення в таємницю спасіння і таємний сенс Євангельських заповідей.
Читаючи життя святих, ми за своєю неміччю і духовною сліпотою захоплюємося їхніми дарами чудотворінь і далекоглядності, а свідченням святості для нас є посмертні чудеса і зцілення від нетлінних мощей. Але ті, хто має реальний досвід і успіх у духовному житті, виділяють зовсім інші критерії. Смиренне серце, вбране в благодать, має в першу чергу дар перебувати в нічим не зворушеному духовному спогляданні і захопленні, осягаючи таким чином світ небесний і земний. Воно бачить все суще гідним любові і молитовної допомоги і може миттєво розрізняти, що йому спасительне, а що ні. Святий має дар безперешкодно діяти з волі Божої на благо всіх людей, приводячи їх до спасіння, а також глибоке осягнення Божественного промислу.
Земне щастя і небесне блаженство
Є щастя Небесне, яке відкривається всередині нас, як вічне Царство Боже, а є щастя земне, тлінне, яке обкрадає нас, розмінюючи наше життя на тимчасові і скороминущі подібності щастя. Щастя земне швидкоплинне, мінливе і скидає душу в темні безодні відчаю. Небесне блаженство вічне і відкривається в серці як духовне Небо, розкрите в нескінченні блаженні простори Святого Духу. Земне щастя виникає в результаті виконання деяких наших незліченних бажань і являє собою оманливу насолоду світу цього.
Досконале зречення від незліченних, вимотуючих душу, мирських бажань заради стяжання Царства Небесного є нескінченне Небесне блаженство убогості духу. Досконале зречення від руйнівної пристрасті гніву заради безмежного миру Христового є нескінченне Небесне блаженство миротворців. Досконале зречення від вбивчої гордості заради споглядання Лику Божого є нескінченне Небесне блаженство чистого серця.
Земні насолоди смертоносні всі до однієї, Небесні блаженства – повністю життєдайні, бо вони і є Життя Вічне.
Прот. Ігор Рябко для СПЖ
