Наведу вам приклад. Це сталося в Росії, там один священик, нещасний, мав міцну пристрасть — любив випити. Знаєте, там клімат суворий, у людей є схильність до випивки, і через мороз вони п’ють більше, ніж ми тут. І, природно, що алкоголь — не вода, а вино, і вони п’ють горілку, міцні напої, через клімат.
І ось один окаянний священик, хто знає чому, пив без міри, упивався, а будучу міцно п’яним, починав витворяти безумства, всякі неприємні речі. Парафіяни пішли та поскаржилися митрополиту, і він, природно, після декількох умовлянь, бесід та покарань повинен був врешті-решт затвердити порядок. Тому після чергового великого безчинства митрополит викликав його і сказав:
— Ти не виправляєшся, ти більше не гідний бути священиком. Ти ображаєш Бога, спокушаєш людей і тому відтепер більше не будеш служити, не будеш більше священнодіяти, оскільки не можна бути священиком і ходити п’яним, вводячи у спокусу людей.
Що залишалося священикові робити? Він змирився і відповів:
— Добре, владика, нехай буде так, як ти вважаєш! У мене дійсно є ця пристрасть і ця проблема, тому я більше не можу бути священиком!
Увечері в своїх покоях митрополит помолився і пішов спати. Ліг, але ніяк не міг заснути, бо чув крики, безліч обурених криків безлічі голосів. Він питав себе: «Що це таке? Що відбувається?» Силкувався зрозуміти, і раптом до нього дійшло: ці численні голоси кричать на нього, тому що він заборонив тому священикові служити. І тоді він сказав собі: «Але в чому ж справа?! Адже це дійсно людина, недостойна священства!» Він насправді не міг зрозуміти, у чому ж тут справа.
Всю ніч провів він в такому внутрішньому борні і на ранок викликав священика і сказав йому:
— Йди сюди! Чим ти займаєшся, розкажи мені!
— Владико, хіба ти не знаєш, чим я займаюся? Тобі ж відома моє життя, тому ти мене і покарав!
— Ні, тут є ще щось. Що ти ще робиш?
— Річ у тім, владика мій, я не роблю нічого хорошого, тому що, як ти знаєш, я, на жаль, п’яниця, недостойний священик. Однак увечері я ходжу на цвинтар, служу літію за всіма спочилим, молюся і прошу Бога про всіх цих людей, похованих на кладовищі. Молю Бога спасти всіх їх і по їх молитвам спасти і мене самого! Ось тільки і всього. Більше нічого.
Владика зрозумів, що всі ці протести — то були душі спочилих братів, які отримували молитви, літургійні молитви священика, і коли вони були позбавлені їх, то почали протестувати.
Ви бачите, ось недостойний священик, дійсно недостойний, але коли він молиться про інших, Бог приймає його. І нехай ніхто з вас не говорить: «Я не гідний молитися про інших». Ні! Ми повинні молитися про інших — це справа любові, милостині. Важливіше помолитися про інше, ніж подати йому 10 лір. Звичайно, якщо він потребує, ти даси йому і ці 10 лір, якщо вони у тебе є, а й тоді, коли у тебе їх немає і ти не можеш подати або коли йому не треба їх давати, молитва, яку ти підіймаєш про нього, набагато цінніше. Скільки десятків лір ти врешті-решт зможеш подати? Ти не можеш подати всім на світі, ну, зможеш щось дати ти п’яти, десяти, сотні, тисячі людей, а як бути з іншими?
Наша молитва, брати мої, — це всесвітня милостиня, вона охоплює весь світ і допомагає виключно багато. Кажу вам з досвіду, оскільки я теж часто відчуваю молитви інших людей і розумію, що саме вони допомагають в нашій справі, покривають нас і залучають благодать Божу.
Важливо молитися про інших, бо таким чином ми виходимо за рамки власного его і стаємо причетні болю брата нашого, а інша людина отримує велику силу на продовження своєї боротьби.
Митрополит Лімасольский Афанасій
