25 C
Lutsk
Неділя, 1 Серпень, 2021
Всі новини Публікації

Не в пустельні місця, а в Божі храми кличе нас сьогодні за собою – роздуми в день пам’яті прп. Сергія Радонезького

В непролазні хащі, в неможливу глушину прийшла колись молода людина в пошуках Бога. Хрест поставила, нехитре житло спорудила і почала молитися. Це було в далекому XIV столітті. Візантія, яка хрестила нас, чекала кінця світу. Спалахи святості, древньої, чудотворної, «як у житіях», стали рідкісними. А від наших нещодавно хрещених холодних країв святості зовсім не чекали. А вона засяяла. Авво Сергію, моли Бога за нас!

Через дрібниці багато пізнається. Якщо крихти зібрати в долоню, можна пташеня з руки погодувати. Якщо вміло підібрати різнокольорові камінці, можна викласти мозаїку. Достатньо у світі ікон преподобного Сергія: мозаїчних, шитих, писаних і словами, і фарбами. Не будемо намагатися написати ще одну. Тільки згадаємо ті крихти, що від інших чули. Візьмімо в руки діамант, підіймімо до світла. Нехай впадуть на нього і тисячу разів відіб’ються сонячні промінчики. Нехай наші очі порадіють.

Всі малюки світу живуть в утробі життям матері. Що мати їсть, тим і дитя живиться. Затривожиться мати, захвилюється і дитя. Помолиться мати, і дитини благодать торкнеться. Ще жодного слова дитині не сказано, а виховання вже почалося. Вже звички майбутні визначаються і характер формується. Предки наші могли не знати багато розумних слів, але краще за академіків розуміли прості та необхідні речі.

Мати майбутнього Сергія була набожна. У середу і п’ятницю постилася строго. І хоча від домашніх обов’язків ніхто вагітну жінку не звільняв, намагалася службу в храмі не пропускати. Її настрій передався і синові.

Одного разу на службі з утроби вагітної жінки почувся крик. В цей час саме почали читати Євангеліє. Зродувіку не було такого чути, щоб ненароджене маля з утроби кричало. Та ще й перед Євангелієм. Наче замість диякона казало «Вонмем!» Мати злякалася. Люди озирнулися, шукаючи очима шибеника. Нікого не побачили, і служба продовжилася.

Другий раз крик почувся на «Херувимській». Ще більше злякалася мати, і ще більше здивувалися і довше озиралися парафіяни. Нарешті, у вівтарі ієрей взяв у руки Святий Хліб і голосно промовив: «Святая святим!» Втретє почувся дитячий крик, наче відповідав священику, розумно беручи участь у службі.

Незабаром народився хлопчик. Назвали його Варфоломієм. Священик пояснив парафіянам, що маленький Предтеча ще в утробі Єлизавети відчув близькість Христа і виграв радісно (Лк. 1,44). Тобто що буває в особливих дітей така чутливість до речей Божественних. Парафіяни слухали і про себе думали: Що буде з малюка цього? (Лк. 1, 66).

Дерзання перед Богом, чудотворство часто пояснюють як плід аскетизму: праці, самоумертвіння, безперервних молитов. Це правильно, але не до кінця. Сергій, наприклад, не тільки смиренний працівник, добровільний бідняк і молитовник. Сергій вищою мірою літургійний. Та ж Божественна літургія, на яку він так живо реагував ще в материнському лоні, протягом всього життя була для нього пульсуючим церковним серцем і джерелом благодаті.

Обитель була бідною. Можна сказати, «жахливо бідною», тому що жоден бідняк не спокусився б одягнути на себе одяг Сергія, якби він викинув той за ворота обителі. Ченці трудилися в поті чола і часто не мали найнеобхіднішого. Тому і братії було небагато. Ігумен працював на рівних із усіма. Одного разу він власними руками прибудував за день сіни до келії одного з ченців. Платою за працю цілого дня для ігумена став кошик із запліснявілими скоринками хліба.

Особливою працею, яку Сергій робив сам і нікому її не передоручав, було випікання проспор для святої літургії. Ще тільки вимішуючи тісто, розкатуючи його, розпалюючи пічку, преподобний уже починав звершувати літургію. Це був початок проскомідії.

Бідність невільна — це мука і нелегке випробування. Зате добровільна бідність — це свобода і легкість, це — великий і мало кому відомий скарб. Може бути, одна обставина, пов’язана з бідністю монастиря, засмучувала Сергія. Це вбогість ризниці. Чаш не було не лише золо¬тих або срібних. Не було навіть олов’яної чаші, і служити доводилося у дерев’яній. Замість воскової свічки в храмі часто коптила одна скалка. Ризи були з найпростішого полотна, ледь не з мішковини, без шиття, без гарних узорів. Проте серед простоти і смирення рвалася до Бога полум’яна, як вогонь, молитва.

Одного разу ченці бачили, як на престол у храмі, де служив ігумен, зійшли з небес язики полум’я. Вогонь, як живий, рухався по престолу, нічого не обпалюючи, і потім, зібравшись у клубок, увійшов у потир. Цим фаворським полум’ям преподобний і причастився.

Життя Сергія всередині літургії, його переживання цієї служби і служіння її, можливо, становлять один із головних уроків його життя. Один із головних тому, що суворий піст авви, його багаторічну боротьбу з демонами в лісовій глушині, його терпіння і багато інших под¬вигів ми наслідувати не зможемо. А от відвідувати Божественну службу у неділю і святкові дні, бути на ній уважними, відгукуватися серцем на читання Євангелія і на інші священні моменти і можемо, і повинні.

Не в пустельні місця, а в Божі храми кличе нас сьогодні за собою преподобний. Та й самі хащі, де він жив, ті, що були при ньому непрохідними, давно перетворилися на місто, повне церков, ченців і богомольців.

Протоієрей Андрій Ткачов

Вас може зацікавити

Брехня стала нормою життя людей, – прп. Паїсій Святогорець

Редактор Головний

Правила поведінки у Петрів Піст – митрополит Антоній (Паканич)

Редактор Головний

 Про тяжкість хреста святителя Тихона

Редактор Головний