Ми живемо в скрутний час, коли неможливо ясно розгледіти волю Божу. А вона є! Але для того, щоб побачити її, треба постаратися. Постаратися перемогти, подолати. Але ми не докладаємо для цього жодних зусиль. Наш розум затьмарений, думки сплутані, а бажання, сподівання і пристрасті суперечливі.
Що тут може Господь? Як Він явить нам Свою волю, як вселить її? Адже ми самі вже стільки усього собі накрутили…
Слід очистити свій розум від зайвих бажань, щоб Господь, побачивши чистий родючий ґрунт, прийшов і насадив її Своїми квітами. «Я хочу одного, – каже Він нам. – Простоти. І якщо будете такими, то врятуєтеся». Але ми не хочемо слухати Бога. Нам треба, щоб усе було по-нашому, а потрапивши в біду, починаємо ремствувати: «Чому Бог мене залишив, чому усе так погано?» Ти тільки зараз, значить, згадав про Бога? Сам влаштував собі тисячу проблем, сам прийнявся їх вирішувати, та ще і твердив при цьому постійно: «Хочу так, тільки так – і ніяк інакше!» А тепер Бог в усьому винен.
Чому ти Його звинувачуєш у своїх нещастях? Звів собі п’ятиповерховий особняк, а тепер кажеш: «Як Бог міг попустити, щоб мій будинок рухнув від землетрусу?» Але зачекай. Коли ти починав зводити цей будинок – ти подумав про Бога? На самому початку? Ні. Тільки зараз ти про Нього згадав.
До якої ж міри ми можемо зіпсувати собі все на світі! А потім у нас бракує упокорювання сказати: «Господи, що ж я накоїв, що я за людина!..» Замість цього ми починаємо висловлювати Богові претензії. І коло замикається. Що це таке? Нездатність визнати свою провину. А її потрібно визнавати. І страждання в такому випадку стають шляхом до спасіння. Згадую зараз книгу, присвячену творчості Достоєвського, – вона називається «Очищення через страждання в творах Достоєвського», там приблизно про це і йдеться. Велика справа – визнати свої помилки. І визнавши їх, ти змиришся. А змирившись, поплачеш. І що ж потім? А потім станеться те, що буває в Афінах після сильного дощу: виходиш на балкон – і жодного смогу, чистота і свіжість. А повітря настільки прозоре, що видно горизонт, і навіть Егіну можна розгледіти вдалині. Вражаюче! І усе це після дощу. Сильного, проливного дощу.
Так і наша душа – очищається після дощу. Дощ для душі – це сльози. Отже попереду в нас ще довгий шлях до пізнання волі Божої. Доведеться не раз ще головою ударитися – на жаль, це необхідно тим, хто інакше не розуміє. Розбити голову, змиритися, поплакати, виправитися, піти на сповідь, покаятися – щоб побачити горизонт, тобто волю Божу. Господь не винен, що без усього цього ти не можеш бачити ясно.
Воля Божа дуже проста. «Роби так, і будеш щасливий», – каже Господь. Як робити? Так просто? Так, так просто, але тобі зовсім не просто схилити голову – адже ти хочеш, щоб усе було тільки по-твоєму! От і збиваєшся, плутаєшся, а потім голова йде колом. Хоча все просто. А тепер подумай, як твій мозок може вирішувати стільки проблем самостійно? Хіба йому це під силу? Ні. Тим більше, що ти не в змозі тверезо оцінювати ситуацію.
Одну людину, яка раніше була біснуватою, а потім повністю зцілилася за допомогою заклинальних молитов, сповіді і Причастя, запитали:
– Як ти тепер почуваєшся?
– Я почуваюся так, – відповіла вона, – ніби в мене в голові розвіявся туман. Розум очистився.
Так і буває. Коли розум очиститься, ти подивишся на Бога і побачиш Його. І помолившись Йому, ти почуєш – що? Його відповідь. Почуєш, що Він каже тобі. У Бога є вуста, Він говорить. І є вуха – Він чує. Про це співав ще пророк Давид у своїх псалмах. Почитайте Псалтир, це прекрасна книга! «Той, Хто створив вухо, чи не почує? – сказано там. – І той, Хто створив око, чи не побачить? Той, що врозумляє народи і дає людям розуміння, невже не покарає вас?» (Пс. 93:9-10). Ми не просто говоримо про Бога за допомогою антропоморфізмів. Ми знаємо, що Він ніколи не покидає нас. Це ми глухі і сліпі, нічого не бачимо і не чуємо, не можемо зрозуміти, що кажуть нам Його вуста. Бо самі говоримо іншою мовою – не мовою упокорювання, простоти, розсудливості і скромності. Наше життя таке складне і заплутане – ми дійсно хворі люди! Як Господові знайти Собі місце серед усього цього?
Господь такий простий і чистий! Він прозорий, Він упокорений, але наш розум заплутався, і тому ми втрачаємо Бога. Треба бути дуже простою людиною.
Тому старець Паїсій любив повторювати людям, що приходять до нього: «Я вам говорю-говорю, а ви не розумієте, бо заплуталися». Один розумник так і сказав йому: «Не кажи мені, що я маю робити, звідки тобі знати, я сам зрозумію, як бути!» Ну, зрозумій. Можеш зрозуміти? Добре, якщо так. А якщо ні? «Та усе я розумію, робитиму, як вирішив!» Але те, що ти вирішив, не завжди для тебе корисне – тобі здається, що це добре, а в результаті виявляється, що навпаки, погане.
Той хлопчина, про якого я зараз розповідав, після старця Паїсія відправився з друзями в Іверський монастир. І дорогою вони заблукали, ніяк не могли знайти дорогу до цього монастиря. І от приходять вони назад до старця і кажуть: «Отче, пам’ятаєте нас – ми у вас щойно були. Не можемо знайти дорогу до Іверського монастиря. Скажіть, як туди пройти!» – «Друзі, але ж ви все знаєте! – відповів старець. – Навіщо мене запитувати?» – «Та ні, не знаємо». – «Ну і як, якщо ви не в змозі навіть відшукати потрібний вам монастир тут, на Афоні, – як ви збираєтеся самостійно приймати рішення в житті, де стільки проблем, труднощів і питань? Зрозуміли тепер? У житті завжди так – незрозуміло, куди йти, вперед або назад, управо або вліво. Отже дуже важливо – уміти запитувати поради».
Навчиться упокорюватися, схиляти голову, прислухатися до духівника, до Христа, до Церкви. Адже вже тисячі років святі люди ввіряють Їм свій розум! Навчитися змирятися і казати: «Скажіть, отче, як вам здається…» Священик не безгрішний; він не пророк (якщо тільки Господь не наділив його даром прозорливості, тоді це зовсім інша справа), але він може запропонувати свою думку, помолитися, і Господь і тебе просвітить. Адже ти хрещений, хіба ні? Хіба всі ви – нехрещені? Хіба не прийняли ви свого часу Господа в серці? Як мовиться, «хто в Христа хрестився – в Христа вдягнувся». Невже після цього у вас немає благодаті Святого Духа? Ви не причащаєтеся, не молитеся? Усе це є. Значить, є і благодать Святого Духа, і Господь неодмінно просвітить вас, допоможе вам. Порадишся з духівником, порадишся зі своєю дружиною, чоловіком, помолишся – і Господь явить тобі певні речі, так що ти знайдеш відповіді на свої питання і вирішиш проблеми.
Головне – щоб було упокорювання, і Бог вирішить твої труднощі – Йому це зовсім легко. Йому легко і сказати тобі, що слід робити. Він бачить далеко уперед. Наприклад, у тебе є можливість купити будинок, і ти роздумуєш, робити це чи не робити. А Господь вже знає, якою буде ситуація через п’ятнадцять років – тобто треба тобі зараз купувати цей будинок або навпаки, не треба. Він усе знає, і якщо Його запитати, Він легко відповість: «Дитя Моє, не потрібно!» Чи навпаки: «Добре, купуй!» І ти відчуваєш внутрішню, духовну упевненість у тому, що робиш, і не б’єшся головою об стінку, а спокійно міркуєш: «Зроблю так і так». І усе виявляється до кращого.
Автор: архімандрит Андрій (Конанос)
