Сьогодні Церква вшановує пам’ять святителя Григорія Богослова (†389) – архіпископа Констрантинопольського, одного з Отців Церкви, великого богослова, учасника Другого Вселенського Собору.
Майбутній святитель народився близько 329 року. Його батьками були єпископ Назіанзський Грігорій і Нонна. У сім’ї, крім Григорія, був його брат Кесарій і сестра Горгонія. Усі члени сім’ї шануються як святі.
Юнак навчався у Кесарії Каппадокійській, відвідав Олександрію, а у 350 році почав навчання у Афінській Академії. Там він подружився з Василієм Великим.
У 361 році Григорій повернувся у Назіанз, де був висвячений батьком у пресвітери, хоча скоро знову відправився в усамітнення, так як життя в миру було тяжким для нього.
Святитель Василій Великий поставив святого Григорія єпископом міста Сасим, але, щоб підтримати старого батька, святитель Григорій залишився у Назіанзі і після смерті батька деякий час керував паствою цього міста.
У 381 році на Другому Вселенському Соборі святитель Григорій був затверджений у сані Константинопольського Патріарха. Твори святителя Григорія складаються з 243 листів, 507 віршів та 45 промов.
Православна церква включила Григорія Богослова до числа Отців Церкви, чий авторитет має особливе значення у формуванні догматики, організації, і богослужіння Церкви.
Пропонуємо вам прочитати його настанови, що звернені до всіх поколінь християн, вони не тільки розкривають сокровенні богословські істини, але і повчають чеснотам.
***
Інший живе разом із вбивцею, з перелюбником ділить не тільки житло, але й трапезу, святотатця приймає у себе в співмешканці, з недоброзичливцями своїми веде дружбу; а від страждальців, які нічим його не образили, відвертається, як від злочинців. Так пороку віддається перевага над хворобою!
***
Нелюдяність ми поважаємо як справу благородну, а співчуття зневажаємо як щось соромне. Їх женуть з міст, женуть з домівок, з площі, з доріг, з бесід, з народних зібрань, бенкетів і – о гірка участь! – їх відганяють і від самої води.
***
Віддай що-небудь Богу у вдячність за те, що ти належиш не до числа тих, хто має потребу у благодіяннях, а до числа тих, які можуть робити ці благодіяння, що ти дивишся у чужі руки, а інші – в твої. Збагати себе не тільки статком, але і благочестям, не тільки золотом, але і чеснотою, або, що краще, тільки нею однієї. Заслужи переваги перед ближнім своїм у тому, що ти благодійніший за нього. Будь для нещасного богом, наслідуючи милосердя Боже. Бо ніщо стільки не уподібнює людину Богу, як благотворіння, хоча Бог незрівнянно більш благодіє, а людина менше і відповідно до своїх сил. Бог створив людину і знову піднімає її з тління; а ти, принаймні, не зневажай того, хто падає.
***
Кожен мореплавець є близьким до корабельної аварії, тим ближче, чим з більшою відважністю пливе. Так і всякий обкладений тілом є близький до бід тілесних, і тим ближче, чим безстрашніше ходить з підняти чолом, не дивлячись на тих, хто лежить перед ним. Поки пливеш ти на сприятливому вітрі – подавай руку тому, хто потерпає від аварії на кораблі; поки насолоджуєшся здоров’ям та багатством – допоможи стражденному. Не чекай того, щоб дізнатися з власного досвіду, яким великим злом є нелюдяність і яке велике благо є серце, відкрите до тих, хто терпить нужду. Не бажай дожити до того, щоб Бог підніс руку Свою (Пс. 73:3) на тих, хто підносить шию свою та зневажає убогих. Вчися на чужих бідах.
***
Дай хоч трішечки бідному: і того не буде мало для того, хто всього потребує, і для самого Бога, якщо подання буде по силі. Замість великого дару принеси старанність.
***
Нічого не маєш? Утіш сльозою. Великі ліки для нещасного, коли хто від душі пошкодує його; нещастя дуже полегшується щирим співчуттям. Ти, людина, не повинен вважати людину гіршу за тварину, яку закон велить тобі підняти, коли вона впаде у рів, або привести до господаря, коли заблукає (Ісх. 23: 4.5; Втор. 22:4).
***
Але ось що особливо достойно оплакування: є і між нашими співбратами люди, які такі далекі від співчуття та допомоги тих, хто потребує її, що навіть не соромляться жорстоко докоряти їм, нападати на них, вигадувати пусті та нікчемні мудрування, “як проголошують з землі” (Іс. 29:4), говорять на вітер.
***
Тому не будемо ані занадто високо цінувати у всякому разі здоров’я, ні занадто осуджувати хвороби, не будемо приліплюватися до багатства, яке швидко втікає (Пс.61:11) і більше, ніж потрібно докладати до цього потоку своє серце, витрачаючи на це, так би мовити, щось зі сутності душі нашої. Не будемо підніматися і проти бідності, як проти волі, яка заслуговує на презирство, прокляття та ненависть. Навчимося краще і зневажати безумно використане здоров’я, плодом якого є гріх, і поважати благочестиво перенесену хворобу, шануючи тих, які стражданнями здобули перемогу, і як знати, чи не криється між хворими який-небудь Іов, який незрівнянно більше достойний честі, аніж здоров’я, хоча і зішкрібує з себе гній, і нудиться день та ніч під відкритим небом, страждаючи від виразок, і від дружини, і від друзів.
***
Навчимося відмітати і неправдене багатство, за яке праведно “мучиться у полум’ї” (Лк. 16:24) багач, просячи для прохолодження малу краплю води; і разом – догоджати вдячну та любомудру бідність, з якою Лазар спасається та багато нагороджується упокоєнням у надрах Авраама.
***
Таким чином, людинолюбство та благосердя до бідних, здається, потрібні нам і для того, щоб загородити вуста тих, хто не правильно думає про нього, та не поступатися суєтним їх мудруванням, які ми тепер розглядали, тобто не переводити жорстокість у закон на шкоду самим собі. Але найбільше всього вшануємо тут заповідь та слово Боже. Яка ж це заповідь?
***
Не допускай ні найменшого проміжку між благими намірами та справами. Ось одне, що не терпить відкладень, – людинолюбство. “вламай голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадь” “Іс. 59:7); і все це роби радісно.
***
Отож, якщо ви, браття та сестри, і співнаслідники Христа, хоч який маєте переді мене послух, то поки ще є час, відвідаємо Христа, послужимо Христу, нагодуємо Христа, одягнемо Христа, приймемо Христа, вшануємо Христа – не тільки трапезою, як деякі; не маслами запашними, як Марія; не гробом тільки, як Йосиф Аримафейський; не речами потрібними при погребінні, як Никодим, що наполовину тільки показав свою любов до Христа; не золотом, ладаном і смирною, як іще раніше волхви; але оскільки Владика всіх “милостей хоче, а не жертви” (Мф.9:13), і милосердя дорожче за “тисячі ситих агнців” (Дан.3:40), то це милосердя і принесемо Йому у лиці бідних, щоб тоді, коли ми відійдемо звідси, вони прийняли нас “у вічні обителі”, у самому Христі, Господі нашому, Якому слава во віки, амінь.
