5.2 C
Lutsk
Вівторок, 25 Лютий, 2020
Основи православ'я

Грізні викриття святого Іоанна Кронштадтського перед Різдвом Христовим

Днями Православна Церква вшановувала пам’ять святого праведного Іоанна Кронштадського.

Пропонуємо поглянути, які думки він нам залишив про одну таємничу подію історії спасіння людства.


2 січня Православна Церква святкує день пам’яті праведного Іоанна Кронштадтського. Навряд чи в нашому народі знайдеться навіть просто знайома з християнством людина, яка не чула про цього чудового святого. Про отця Івана говорять і пишуть багато, але, перебуваючи сьогодні напередодні Різдва Христового, давайте подивимося, які думки він нам залишив про цю таємничу подію історії спасіння людства.

Однією з поширених проблем духовного життя є звикання до святині. Буває так, що перебуваючи в Церковній огорожі протягом декількох років, ми звикаємо до певного битійного ритму, і гострота подій свята якось відходить на задній план. Тому в одній зі своїх проповідей отець Іоанн і закликає прокинутися від гріховного сну і просто подумати, що означає особисто для кожного це пришестя у світ Сина Божого, Його виснаження заради нас і постаратися відгукнутися на велелюбний Господній голос, який говорить: «Я прийшов, щоб спасти тебе, загиблого» (Мф. 18,11).

Якщо окремо взяти події Різдва, то за своєю величчю, унікальністю і спасительністю не було в історії людства нічого подібного.

Ось, що важливо: ми вже знаходимося в стані смерті, не в процесі падіння, коли ще можна підхопити й уникнути найстрашнішого, але найстрашніше вже сталося – ми лежимо на «дні». Ми відірвані від свого Творця і Джерела життя, ми підпали під прокляття, між нами і люблячим нас Отцем пролягла нездоланна для людини прірва. І ось народжується Богонемовля, Син Божий, Логос, втілившись і ставши людиною, позбавляє нас від цього страшного прокляття.

«Повний – виснажив Себе, багатий – зубожів, недоторканий істотою – став доторканим нам заради нашого спасіння. Яка добрість! Яке милосердя, яка поблажливість крайня! Яке зубожіння добровільне!» – вигукує святий Іоанн Кронштадтський.

Однак ж буває і так, що навіть найвеличніші слова залишаються для нас просто величними словами, коли за визнанням їх крайньої важливості серце залишається байдужим і мертвотним. Напевно, тому отець Іоанн особливо зупиняється на найперших євангельських словах, де апостол Матфій каже, що Христос є нащадком Давида і Авраама (Мф. 1,1). Він закликає нас наслідувати цим великим предкам Спасителя. Аврааму – в простоті і гостинності, у вірі і слухняності Богу, в доброзичливості і довготерпінні; Давиду ж – в чистоті і лагідності, покаянні і гарячності любові.

«Він відновлює союз з грішниками, які каються, невимовно велелюбним чином, подаючи нам вкушати плоть і кров Свою».

Отець Іоан ще й нагадує, що, в тому числі завдяки цим дивовижним людям, Господь іде з кожним з нас у близьку спорідненість, стає не тільки нашим Спасителем і Богом, але ще і «Братом по людству… Він став нам єдинокровним і стілесним, – продовжує Кронштадський святий, – і, коли ми відчужуємося від нього гріхами своїми, Він знову запрошує нас відновити єднання з Ним, закликаючи нас до покаяння… Він відновлює союз з грішниками, які каються, невимовно велелюбним чином, подаючи нам вкушати плоть і кров Свою».

Святий праведний Іоанн Кронштадський в оточенні народу. Фото: rg.ru

Таким чином, отець Іоанн нагадує нам, що носіння імені християнина означає спорідненість з втіленим Сином Божим, що коли ми вже взяли на себе цей хрест, то і життя наше має бути гідним такого звання та наповнене ревністю про святість. У продовження цієї розмови він задається питанням щодо сучасної йому інтелігенції, яке сьогодні має відношення як до кожного з нас, так і до суспільства, що іменує себе православним.

Можна говорити про те, що існує величезна різниця в тому, щоб знати Христа і знати про Христа.

Кронштадтський праведник запитує: «Хто з християн, інтелігентів названих, жваво цікавиться, з духовної точки зору, нинішнім великим святом Різдва Христового?» Можна говорити про те, що існує величезна різниця в тому, щоб знати Христа і знати про Христа, але сьогодні доводиться говорити, що більшість «християн» навіть про Христа нічого не знають. Але ж якщо окремо взяти події Різдва, то за своєю величчю, унікальністю і спасительністю не було в історії людства нічого подібного. І як тоді зосередженість і занепокоєння про повсякденні турботи уживається в «християнській» душі часто з повною байдужістю до настільки важливої події, яка має прямі наслідки для очікуваної нас вічності?

Але нехай нехристиянський світ живе своїми ідеалами і прагненнями, проте ж, і ми повинні чітко розуміти, що ж дає нам пришестя у світ Сина Божого. Тому-то отець Іоанн і каже, що кожен з нас, щиро віруючий у Христа, користуючись спасительними плодами Його подвигу повинен пробуджувати і воскрешати високий відсоток віри до подій Різдва. І нехай тотальна людська невіра оточуючих, яка «пробуджує в нас безмірне здивування до невірних і безкінечну жалість про їх легковажність, тупоумство, безхарактерність і розбещеність», не похитне нашої ревності, а та солодкість, яку ми відчули, одного разу переступивши поріг храму лише тільки зміцнює.

Безмірні злидні і безмірна смиренність Святого Сімейства стали викриттям людської гордості, яка була зведена сьогодні мало не в ранг чесноти.

Самі умови пришестя Сина Божого у світ протистоять сучасним прагненням та ідеалам. По слову отця Іоанна безмірні злидні і безмірна смиренність Святого Сімейства стали викриттям людської гордості, яка була зведена сьогодні мало не в ранг чесноти. Але гордості вистачає і в кожному з нас, тому він нагадує, що гордістю упав Денница, а також Адам і Єва, як і ворог людського роду, який розмріявся бути богами. Але лагідне Богонемовля Христос, «як всемогутній Лікар падшого гординею людського роду, через самі обставини свого народження в убогих яслах, від чистої, але бідної Діви, царського роду, хоче зцілити нас від недуги гордості і дати урок смирення».

Цікаво, що в куполі Ахенского собору – кафедральному храмі Карла Великого, в якому століттями коронувалися імператори Священної Римської імперії німецької нації, зображений сюжет, де перед єдиним Владикою і Царем Христом всі земні царі стоять у простих білих сорочках зі знятими коронами. Це було нагадуванням кожному земному правителю про те, Хто є першоджерелом всякої влади.

Ось і отець Іоанн у своїй проповіді закликає всіх владик, оточених блиском, нахилити свої вінценосні голови перед Віфлеємськими яслами, згадати, що складені вони з земного праху й в цей прах і повернуться, що вони лише помічники Христа та Ним тримаються земні престоли. Вченим, які просторікують з високих кафедр, всім, хто навчає, і учням Кронштадтський праведник нагадує про неприпустимість будь-якого заколоту і непокори владі і їх закликає прийти до Віфлеєму, відкинути свою пиху і зарозумілість перед Єдиним істинним Учителем, що приніс у світ Отця Небесного: «До вас звертаю мою священицьку мову, хочете слухайте, хочете не слухайте, – але я кажу вам, як щиро віруючий побратим. Перестаньте божеволіти. Досить!»

І якщо Кронштадтський святий настільки грізно викривав життя його сучасників, то можна лише тільки здогадуватися якою була б його промова сьогодні.

Ці грізні слова отця Іоана не просто викриття. На прикладі подій з побиттям Вифлеємських немовлят він нагадує, до чого може привести гордість, марнославство і славолюбство. І не потрібно думати, що нас це не стосується, адже будь-яка пристрасть – це «чорна діра», що не знає міри насичення, а якщо її не «гальмувати», то наслідки можуть бути найсумнішими.

«Та й взагалі кажучи, якими злочинами не наповнена земля, це житло людського роду тривалістю  майже восьми тисячолітнього його існування! Історія розкриває перед нами жахливі картини страшних злодіянь у древньому і новому часі», – каже отець Іоанн і додає, що в духовних вбивствах винен кожен з нас, в тому числі той, хто носить Ім’я Христове.

«Це вбивство кожним з нас душі своєї, а часто і тіла свого гріхами своїми, – або вбивство душ ближніх наших за допомогою спокуси, або навчання інших гріху».

Тільки ось страшно стає від того, що вина за таке вбивство важча провини вбивства тілесного, адже наслідки його простягаються у вічність. За словом отця Іоанна – це жахливе знамення нинішнього століття – часу розпусти, безвір’я і відпадання від Бога. І якщо Кронштадтський святий настільки грізно викривав життя його сучасників, то можна лише тільки здогадуватися, якою була б його промова сьогодні.

Що ж, такі думки отця Іоанна щодо прийдешніх подій Різдва Христового. Тож дай Бог нам душевних сил і мудрості сприйняти їх не тільки розумом, а й серцем, щоб з радістю і трепетом припасти до віфлеємських ясел Спасителя, Який прийшов у світ.

Джерело

Вас може зацікавити

Три речі, які слід зробити у день Стрітення Господнього – поради свт. Феофана Затворника

Редактор Головний

25 лютого – день вшанування Іверської ікони Божої Матері

Редактор Головний

Чи варто строго постувати?

Редактор Головний