11.1 C
Lutsk
Понеділок, 28 Вересень, 2020
Творіння святих отців

Душевна тривога походить від диявола, – прп. Паїсій Святогорець

– Геронде, миряни, які живуть духовним життям, втомлюються на роботі і, повертаючись ввечері додому, не мають сили помолитися. А від цього вони хвилюються.

– Якщо вони повертаються додому пізно ввечері і втомлені, то їм ніколи не потрібно з душевною тривогою себе насилувати. Треба завжди з любочестям говорити собі: «Якщо ти не можеш прочитати вечірні молитви повністю, то прочитай половину чи третину». І наступного разу треба намагатися не занадто стомлюватися протягом дня. Потрібно діяти наскільки можливо з любочестям і в усьому покладатися на Бога. А Бог Свою справу зробить. Розум повинен завжди бути біля Бога.  Це найкраще діяння з усіх.

– Геронде, а яку ціну має в очах Божих надмірна аскеза?

– Якщо вона відбувається від любочестя, то радіє і сама людина, і Бог – за Своє любочесне чадо. Якщо людина пригнічує себе від любові, то це вливає мед у її серце. Якщо ж вона пригнічує себе від егоїзму, то це завдає їй мук. Якийсь чоловік, який діяв з егоїзмом і гнітив себе з душевним занепокоєнням, якось сказав: «О, Христе мій! Ворота, які Ти сотворив, занадто тісні! Я не можу через них пройти». Але якби він творив смиренно, то ці ворота не були б тісними. Ті, хто має егоїзм в постах, чуваннях та інших подвигах, мучать себе без духовної користі, тому що б’ють повітря, а не бісів. Замість того, щоб відганяти від себе бісівські спокуси, вони приймають їх все в більшій кількості, і – як наслідок – у своєму подвижництві зустрічають безліч труднощів, відчувають, як їх душить внутрішнє занепокоєння. Водночас у людей, сповнених великого смирення і великих сподівань на Бога, радіє серце й окрилюється душа.

У духовному житті потрібна увага. Чинячи щось з марнославства, духовні люди залишаються з порожнечею в душі. Їхнє серце не наповнюється, не стає окриленим. Чим більше марнославства, тим більшою є внутрішня порожнеча, і тим більші страждання. Там, де присутні душевна тривога і розпач, починається бісівське духовне життя. Не тривожтеся душею з жодного приводу. Душевна тривога походить від диявола. Коли ви бачите душевну тривогу, знайте, що там накрутив своїм хвостом тангалашка. Диявол не йде нам впоперек. Якщо людина до чогось схильна, то і диявол підштовхує її в цьому ж напрямку, щоб її вимотати і спокусити. Наприклад, людину чуйну він робить надмірно чутливою. Якщо подвижник налаштований робити поклони, то диявол теж підштовхує його до поклонів, які перевищують його сили. І якщо твої сили обмежені, то утвориться спершу деяка нервозність, тому що ти бачиш, що твоїх сил не вистачає. Потім диявол приводить тебе в стан душевної тривоги, з легким – спочатку – почуттям розпачу, потім він посилює цей стан все більше і більше… Пам’ятаю початок свого чернецтва. Якийсь час, як тільки я лягав спати, спокусник говорив мені: «Ти чому спиш? Вставай! Стільки людей страждають, скільком потрібна допомога!..» Я підводився і бив поклони – скільки міг. Вартувало мені знову лягти, як він знову починав своє: «Люди страждають, а ти спиш? Вставай!» – я знову підводився. Я дійшов до того, що якось сказав: «Ех, як було б добре, якби в мене оніміли ноги! Тоді в мене була б поважна причина не бити поклонів». Один Великий Піст я, знаходячись у такій спокусі, ледве витримав, тому що хотів притіснити себе понад свої сили.

Якщо, чинячи якісь чесноти чи подвиг, ми відчуваємо душевну тривогу, то повинні знати, що ми чинимо не по-божому. Бог – не тиран, щоб нас душити. Кожному потрібно діяти з любочестям, у відповідності до своїх сил. Треба вдосконалювати в собі любочестя для того, щоб зросла наша любов до Бога. Тоді людину буде підштовхувати до подвигу любочестя, і саме її подвижництво, тобто поклони, пости і тому подібне, буде не чимось іншим, як перевиливом її любові. І тоді вона з духовною відвагою буде йти вперед.

Отже, не потрібно діяти з хворобливою схоластичністю, щоб потім, відбиваючись від помислів, задихатися від душевної тривоги, ні – треба спростити свою боротьбу й надіятися на Христа, а не на себе самого. Христос  – весь любов, весь – доброта, весь  – утіха. Він ніколи не пригнічує людину. Він у достатку має духовний кисень  –  божественну розраду. Тонке духовне діяння – це одне, а хвороблива схоластичність, яка від нерозсудливого примусу себе до зовнішнього подвигу гнітить людину духовною тривогою і розриває її голову болем, – це зовсім інше.

– Геронде, а якщо людина за природою занадто багато думає і її голову розпирають багато думок, то як їй варто ставитися до тієї чи іншої проблеми, щоб не вибиватися із сил?

– Якщо людина поводиться просто, то із сил вона не вибивається. Але якщо домішується хоча б трішки егоїзму, то, боячись зробити помилку, вона напружує себе і вибивається із сил. Так хоча б і зробила вона якусь помилку – ну, насварять її трішки, нічого страшного в цьому немає. Такий стан, про який ти запитуєш, може бути виправдано, наприклад, для судді, який, постійно зіштовхуючись із заплутаними справами, боїться, як би не проголосити несправедливий вирок і не стати причиною покарання невинних людей. У духовному ж житті головний біль з’являється в тому випадку, коли людина, займаючи якесь відповідальне становище, не знає, як їй діяти, тому що їй треба прийняти рішення, що когось у чомусь обмежить, а якщо його не приймати, то це буде несправедливо стосовно інших людей. Совість такої людини перебуває в постійній напрузі. Ось так, сестро. А ти будь уважною до того, щоб духовно трудитися – не розумом, а серцем. І без смиренної довіри до Бога духовного діяння не здійснюй. В іншому випадку ти будеш переживати, стомлювати свою голову і в душі відчувати неспокій. У душевному занепокоєнні переважно криється невір’я, але можна відчувати такий стан і через гординю.

Вас може зацікавити

Прп. Паїсій Святогорець: Ми повинні допомогти юним слідувати своєму покликанню

Редактор Головний

Не осудити зло, а виправити його: Афонські старці про осудження

Редактор Головний

Ми всі повинні бути єдині у Христі: слова Ігнатія Богоносця, які актуальні і сьогодні

Редактор Головний