Господь каже: «А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно…» (Мф. 6:6 ) . Що означають ці слова Господа? Те, що ми повинні молитися не лише в храмі, разом з усіма, але й насамоті, щоб найтіснішим чином з’єднатись із Господом.
Іноді для нашої користі буде добре проводити час далеко від людей, щоб зовсім не розсіятися в суєті цього світу. Саме так чинили святі угодники Божі, яких візьмемо у приклад.
Преподобний Феодосій Печерський переселявся на час Великого посту до печери й там зачинявся до Вербної неділі, проводячи час у пості та молитві, аж поки не виходив до братії в п’ятницю Вербної неділі, й вже залишався з ченцями, повчаючи їх.
Палестинські ченці також на Великий піст йшли з монастирів в пустелі, і кожен, сказано, живучи насамоті, безперестанно співали Богу. У Вербну неділю ченці знову збиралися в монастир, і ніхто не запитував іншого про те, як він провів пост і які ніс подвиги.
Преподобні Герасим і Киріак також на весь пост віддалялися в найглибшу пустелю, щонеділі причащалися Святих Таїн і проводили час у мовчанні. Так часто проводили свій час монахи. А як поступали звичайні християни? Про них сказано, що: «деякі з них відкладали всяке житейське піклування, йшли з міст і оселялися в пустелях, щоб вільніше віддаватися усамітненій молитві та розважанні, щоб бути далі від людей, не спокушати та не самим не спокушатися (Чет.Мін. Квіт.25 ).
Але, що казати про людей! Сам Господь, Спаситель наш Ісус Христос, в нічний час любив усамітнюватися для молитовних бесід зі Своїм Небесним Отцем. Святі угодники Божі любили молитись насамоті. Тримайтеся цього і ви, і якомога частіше, наскільки лише можна, від розмов та шуму цього світу віддаляйтеся в комірчину свою, для справи спасіння душі своєї…
Душа кожного християнина має потребу щодня, бодай кілька хвилин, присвячувати на молитву і роздумами над корисним для нашої душі, щоб остаточно не розсіятися в суєті світу цього. Душа має спрагу в щоденному оновленні сил так само, як і тіло в підкріпленні себе їжею. І немає такої тяжкої роботи, немає настільки складної чи важкої роботи, від якої б не можна було вділити клаптик часу на поживу її цим Хлібом Життя – святою молитвою. Бо спасіння нашої душі, з усіх інших справ, є найважливішою справою. Тож не забуваймо про молитву насамоті. У самоті ми вільніше можемо підносити розумі свій до Бога, і душа наша, не потривожена ніким і нічим, насамоті стає чистішою, а розум стає здатний до духовного росту. Амінь .
