Питання сімейних взаємин тонке й дуже особисте. Однакових для всіх рецептів немає. Але загальні правила все-таки існують. Про них ми і спробуємо поговорити.
На літургії ми не часто звертаємо увагу на читання апостольського зачала. Якщо в недільний день, за дзвоном кадила, воно вислизає від нашого слуху, то про будні й говорити не доводиться. Але все-таки звернімося до одного, досить цікавого уривку, що читався у середу, 13 листопада.
Тут слова апостола Павла до колосян повинні бути близькі нам ще й тому, що говорять вони про сімейних відносинах. Ось це місце:
«Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, любіть дружин своїх і не будьте суворі до них! Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне! Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!… І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові» (Кол. 3, 18-21…23-24).
У цьому читанні є все, що потрібно знати тим, хто хоче щасливого сімейного життя. Давайте розберемо кожну пропозицію в контексті святоотцівського переказу, попутно вставляючи власні роздуми.
Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі
Отже, починається наведений уривок з досить-таки неулюблених сучасними лібералами і феміністками слів, та й просто далекі від Церкви люди бачать в них посягання на свободу жінки. Ми ж прекрасно розуміємо, що це не так.
Ось і святитель Іоанн Златоуст у відповідній гомілії каже, що зазначений послух прикрашає саме жінку, а не чоловіка, оскільки він здійснюється нею заради слави Божої. Покору цю, продовжує він, слід розуміти не як рабське і навіть не як природне, але як те, що відбувається для Господа.
А ось блаженний Феодорит Циррусу робить ще й важливе уточнення: «Оскільки траплялося і благочестивим дружинам вступати в шлюб із злочестивими, то за необхідності Павло зробив обмеження. Бо сказав: в Господі (Кол 3: 18), – тобто, як наказує закон Господній. Це вже накладення обмежень на чоловіка.
Ясна річ, що якщо чоловік не прагне до християнського способу життя, не виконує заповідей, найперша з яких заповідь про любов, а тим більше, якщо виявляє деспотичність і перешкоджає дружині у богоспілкуванні, то й повний послух такому чоловікові стає неможливим.
Але тут важливо зробити ще одне застереження. У православному середовищі нерідко бувають такі ситуації, коли дружина, прийшовши в Церкву, починає досить туго «закручувати» своєму чоловікові «гайки». Виражатися це може в примусовому пості, коли втомленому після робочого дня чоловікові пропонується вечеря з квашеної капусти й вареної картоплі, в тотальному обмеженні на подружню близькість, в «пилянні» і докорах, що він не хоче каятися, залякуванням розплатою, якщо не в цьому житті, то в майбутньому, та іншими подібними заборонами і страхуваннями.
Як наслідок, в сім’ї починають розвиватися конфлікти, подружжя віддаляється, сімейний корабель починає тріщати по швах. При цьому ніхто не хоче поступитися. Дружина твердо впевнена в своїй правоті, а будь-які поступки сприймає як зраду Христа, а чоловік у всіх негативних змінах звинувачує Церкву. Йому, цілком природно, здається, що це саме Вона зробила його дружину такою.
Звичайно, винні тут обидва, але хтось же повинен першим зробити крок назустріч?! І здається мені, що це повинен/повинна бути той/та, хто іменує себе християнином/християнкою. У будь-якому випадку, не залежно від форми конфлікту, в нашій церковності наші нецерковні рідні повинні бачити не докори і заборони, а лише доброту, терпіння, милосердя і ЛЮБОВ, бо саме в НІЙ і укладене все християнство.
Взагалі жити потрібно так, щоб навколишні люди задалися запитанням: «Від чого вони такі хороші?», – а ми відповімо: «Це не ми, це все Він, Спаситель наш. Це Він – втілена любов. Якщо хочете, і вас такими зробить».
Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них
Наступна пропозиція апостола Павла багато у чому дає відповідь на вже порушену нами проблему. «Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них», – що тут ще додаси? Справжнє любляче серце забуває про себе і повністю віддається об’єкту любові. У служінні і турботах про сім’ю чоловік повинен упокорити свій гонор і самолюбство, а якщо потрібно, то пожертвувати своїми особистими інтересами, хобі і захопленнями.
Якщо ми вже і претендуємо на лідерство у сім’ї, то і лідерство це повинно виражатися не тільки в сумах поповнення бюджету, але в турботі і любові, в клопотанні, предстоянні перед Всевишнім за своїх рідних.
Дуже сумно бачити як зрілі мужики, замість посвяти дозвілля Богу, дружині або дітям, немов підлітки, «ріжуться в танчики», розтягують вечерю на весь вечір перед телевізором або як істерично трясуться над подряпиною на машині. Все це джерело конфліктів і взаємних докорів, а тому святитель Іоанн Златоуст вмовляє нас: «Немає нічого більш прикрого тієї ворожнечі, якій піддається дружина від чоловіка». Ворожнеча, що направляється проти коханих осіб, буває найгіркіша; вона показує, що засмучення велике, коли хто повстає проти свого члена.
Отже, любити – справа чоловіків, а поступатися – справа дружин. Тому якщо всякий буде виконувати свій обов’язок, то все буде міцно; бачачи себе коханою, дружина буває доброзичлива, а, зустрічаючи покору, чоловік буває лагідний. Можна скільки завгодно чинити опір настановам великого вчителя Церкви, але той, хто, нехай навіть несвідомо, їх виконав – пізнав справжнє сімейне щастя.
Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне
Далі йдеться про послух дітей батькам. Заповідь гранично ясна і відома ще з Старого Завіту. Але і тут, за словом Златоуста, апостол робить акцент на прагненні догодити Господу, а не на природній ієрархії. Крім того, нам, дорослим, важливо пам’ятати, що дітьми ми залишаємося доти, поки живі наші батьки. А тому, не зважаючи на всю нашу дорослість і самостійність, ця пересторога стосується і нас, незалежно від віку і положення в суспільстві. Це цілком природно, що ми спрямовані в майбутнє і тому завжди вкладаємося в наступне покоління і, як казав Микола Федоров, ніби виштовхуємо попереднє.
Від тих людей, хто вже поховав своїх батьків, мені нерідко доводилося чути скарги, що, мовляв, недолюбили, недоговорили, недослухали, не вибачився, не провідали, не подзвонили. Тема ця – наші вічні «граблі», на які весь час буде хтось наступати. Вона – нескінченна. Тому давайте зробимо так, щоб хоча б на нас, християнах, нескінченність її обривалася.
Батьки, не дратуйте дітей ваших, щоб вони не сумували…
Ну і остання проблема, про яку хотілося б сказати кілька слів в рамках апостольського читання – це тема виховання дітей. Слова Павла про те, що не треба дратувати дітей, щоб вони не сумували, деякі християни сприймають перекручено в якості деякої легалізації вседозволеності або потурання примхам дитини. Але для початку подивімося на сам текст послання і святоотцівські думки.
Перше, що звертає на себе увагу – це цілком певна аналогія між гармонійністю побудованих на любові взаєминах подружжя і такою ж гармонійністю стосунків з дітьми.
«Інакше слід заохочувати підлеглих, а з іншого – проводирів, – пише святитель Григорій Великий, – нехай перше не розтрощує підпорядкування, а друге – хай не підносить більш високе місце. Нехай одні виконують не менше, ніж їм наказано, а інші велять виконувати не більше того, що справедливо. Ті нехай смиренно підкоряються, а ці помірно панують… Перші нехай вчаться, яким чином би перед очима прихованого судді влаштовувати свій внутрішній (світ), а ті – яким чином надати зовні приклад доброго життя для ввірених їм (в управління)».
Таким чином, запорукою доброти і взаєморозуміння в кожній діаді (чоловік-дружина, батько-дитина) є виконання своїх обов’язків і призначень без зазіхань на обов’язки і права іншого члена сім’ї. Простіше кажучи, кожен повинен займатися своєю справою при цьому всі повинні любити один одного.
Ось начебто просте правило, але як важко іноді дається його виконання.
В якості мотивуючої ідеї, хотів би запропонувати слова святителя Амвросія Медіоланського, який чітко дає нам зрозуміти, що ми в цьому плані буваємо гірше звірів:
«Бо звірам невідомі ненависть мачухи, і батьки при зміні шлюбу не відмовляються від потомства й не вміють віддавати перевагу синам останнього союзу і нехтувати дітьми попереднього. Вони знають своїх дітей і не відають розрізнення любові, спонукань до ненависті, різних образ. Природа звірів проста, вона не знає спотворень істини. Все це влаштував Господь, так що кому Він менше дав розуму, тим більше дарував любові»
Дитина може обурюватися і нарікати, але вона завжди буде довіряти тому, у кого слова не розходяться з вчинками.
Проблем у вихованні дітей предостатньо. Ми не повинні за першим покликом бігти і включати мультик або давати цукерку, але і не повинні кричати і зриватися на дитину лише тому, що у нас був важкий робочий день. Взагалі важливо пам’ятати, що крик – це остання, досить відчайдушна спроба вплинути на дітей тоді, коли іншого засобу ми не бачимо, а тому вона завжди є проявом слабкості. Якщо ми, в першу чергу власним способом життя будемо авторитетом для них, то і кричати не доведеться.
Нещодавно почув цікаву фразу: «Не виховуй дітей, все одно вони будуть схожі на тебе. Виховуй себе!» І в ній, дійсно, багато правди.
У дітей треба вкладати і вкладати, а це досить складно. Якщо ви, в пошуках часу для власного відпочинку, сидіння в соцмережах або просто бажаючи, щоб дитина замовкла і заспокоїлася, при першій же можливості включаєте їй мультики або комп’ютерні ігри, то не дивуйтеся, що ваш авторитет буде невисокий.
Немов бічування у такому випадку звучать грізні слова святителя Іоанна Златоуста: «Розбещення дітей походить не від чого іншого, як від божевільної прихильності (батьків) до житейського. Звертаючи увагу тільки на це одне і нічого не бажаючи вважати вище цього, вони необхідно вже нерадять про дітей з їх душею. Про таких батьків я сказав би, що вони гірше навіть дітовбивць: ті відокремлюють тіло від душі, а ті одне й інше разом ввергають у вогонь геєнський».
Так, малювати, ліпити, грати, будувати, вчити, читати і навіть молитися після робочого або просто складного дня досить-таки важко, але іншого виходу у нас немає. Не дарма ж в мережі стало досить популярним правило, яке говорить, що якщо ви хочете, щоб ваші діти були щасливі, то витрачайте на них в два рази менше грошей і в два рази більше часу.
Щирість і постійна робота над собою – хороший заділ на те, що наші діти захочуть бути схожими на нас.
Все це має пряме відношення і до духовного виховання дитини, адже авторитет у побуті й іграх стане авторитетом і в християнстві. Важливо, щоб діти бачили, як батьки моляться і читають Святе Письмо, але також важливо, щоб у Церкві, у спілкуванні з Богом дитина знайшла щось своє, те, що необхідно ні мамі, ні татові, ні бабусі, а саме їй. Ми хоч і спасемся в християнських громадах, але у взаєминах з Христом у кожного є свої особливості. Такі (свої) особливості повинні бути і у наших дітей.
Знову ж таки в Церкві вони повинні бачити доброту й любов, а не заборони й докори. До усвідомленої аскетики ще потрібно дорости і починати треба, як завжди, з себе коханого/коханої. Діти вбирають все почуттями, а тому важлива сама атмосфера, наприклад, напруженої духовної праці під час постів і радості – на свята. Дитина може сердитися і обурюватися, але вона завжди буде довіряти тому, у кого слова не розходяться з вчинками. Щирість і постійна робота над собою – хороший заділ на те, що наші діти захочуть бути схожі на нас, що наші ціннісні орієнтири і принципи стануть їхніми орієнтирами і принципами.
А закінчити хотілося б чудовими словами святителя Феофана Затворника, що мають пряме відношення до порушеної теми: «Батьківська любов не поступається, можливо, силою материнської, але у виявленні має свій відтінок. У батька більше протверезної строгості, а у матері поблажливості,що зігріває. Та й інша разом, у межах розсудливості, вірно досягають мети – хорошого виховання дітей. Скільки хто сам любить своїх батьків, стільки і його будуть любити і поважати свої діти, коли їх Бог пошле. Це повсюдний урок досвіду».
