| Седмиця 22-а після П’ятидесятниці. Глас 4. |
 Посту немає.
|
Мчч. Акепсима
єп., Іосифа пресвітера і Аїфала диякона (IV). Оновлення (освячення) храму вмч. Георгія в Лідді (IV).
Мчч. Аттика, Агапія, Євдоксія, Катерія, Істукарія, Пактовія, Ніктополіона та дружини їх (бл. 320). Прп. Акепсима (IV). Прав. Снандулії (IV).
Сщмч. Миколая і мч. Павла (1918). Сщмчч. Василія, Петра, Василія, Олександра, Володимира, Сергія, Миколая, Вікентія, Іоанна, Петра, Олександра, Павла, Косми пресвітерів і Симеона диякона (1937). Мц. Євдокії (1938). Сщмч. Сергія диякона (1942).
Євангельські Читання
Свв.: Єф., 233 зач., VI, 10-17. Лк., 106 зач., XXI, 12-19. Ряд.: 2 Кор., 178 зач., V, 1-10. Лк., 40 зач., IX, 1-6.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“І послав їх (св. апостолів) проповідувати Царство Боже”. У цей раз тільки Палестиною, а потім і по всій Землі.
Проповідь, яка була розпочата тоді, не переривається і до нині. Кожен день ми чуємо передане св. апостолами від лиця Господа у св. Євангелії і посланнях апостольських. Час не вносить змін: ми чуємо св. апостолів і Самого Господа так, як би вони були перед нами і сила, яка діяла у них, діє і до цих пір у Церкві Божій.
Ні в чому і нікого з віруючих не покидає Господь: що мали перші, те мають і останні. Віра зажди так тримала це і тримає. Але прийшло це мудрування та розділило між справжнім та початковим. Йому здалося тут провалля велике, голова закружилася, очі помутніли та Господь зі св. апостолами занурилися у нього в морок, який здається йому непроникним.
І так йому: нехай пожинає плоди свого сіяння; у ньому один тільки крах духу. Що воно тільки занурюються у мороці і не бачить світла, свідомості у цьому не можна не признати істинним – але хто винуватий? Воно саме себе затуманило і продовжує туманити.
До цих пір нічого ще не сказало воно такого, чому можна було би слова Писання новозавітного не вважати істинним словом св. апостолів та Самого Господа. Тільки невтомно волає: “я не бачу, я не бачу”. Віримо, віримо, що не бачиш! Але перестань випускати з себе туман – атмосфера біля тебе провітриться, світ Божий тоді може покажеться і побачиш що-небудь.
“Але ж це те ж, що перестати мені бути мною”. Ось яка біда! Ну, перестань; іншим спокійніше буде. “Ні, не можна. Мені визначено бути до скону віку”. Але ж ти себе тільки туманиш, а кругом світло.
“Ні, все кому-небудь так затуманю очі; а якщо і ні, так нехай знають мене, як я. Мовчати не буду і ніколи вам зі своєї історією не вдасться загородити мені уста”. Хто ж цього не знає? Всі знають, що твоє перше титло “пізма” (греч.) – наполегливе стояння на своєму, попри всі очевидності, які викривають твою брехливість.
Ти – хула на Духа Святого; так і чекай же собі виконання вироку, що вже визначений за це Господом.
