Як Церква святкує цей день та що може статися з тими, хто більше вірить бабці, аніж Богу, пояснює митрополит Антоній (Паканич).
– Владико, чому Свята Церква іменує апостола Андрія Первозванним? Що нам відомо про його призвання на апостольське служіння?
– 13 грудня Православна Церква святкує день пам’ять святого апостола Андрія Первозванного. Саме він був першим учнем Христовим, якого Господь призвав піти за Ним, з чим і пов’язана назва Первозванний. Особливої уваги заслуговують і обставини зустрічі майбутнього апостола та Вчителя, оскільки євангелісти Матвій та Іоанн по-різному описують цю подію (Мф. 4:19; Ін. 1:35-42).
Перша зустріч рибалки Андрія з Христом описана в Євангелії від Іоанна (1:35-42), де сказано, що спочатку Андрій був учнем Іоанна Хрестителя і саме від нього він почув про Христа: “Ось Агнець Божий“. Ці слова Предтечі пробудили Андрія та іншого учня, ім’я якого в Євангелії не названо, йти за Ісусом, Який запросив їх у Свій дім, де розмовляв з ними весь наступний день. Андрій не міг приховати радості після зустріч з Мессією та розповів про неї брату своєму Симону, який сам прийшов до Христа, що впевнитись у розповіді свого брата.
Оповідь про призвання братів Андрія та Петра, яка написана євангелістом Матвієм, – це, за словами святителя Іоанна Златоустого, вже друге призвання. Воно відбулося біля Галілейського моря, коли брати Петро та Андрій займалися своєю щоденною працею – виловлюванням риби. Христос говорить їм: “...Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей. І вони тоді, залишивши сіті, пішли за Ним” (Мф. 4:19-20).
Ось як святитель Іоанн Златоуст пояснив це, на перший погляд, протиріччя у словах євангелістів: “Ймовірно, що вони (Андрій та Петро, – ред) спочатку пішли за Ісусом, а потім залишили Його, а побачивши, що Іоанн посаджений у темницю, пішли і знову повернулися до свого заняття; тому Ісус і знаходить їх, коли вони ловили рибу. Він і не перешкоджав їм спочатку покинути Його, коли воно того бажали, і не залишив їх зовсім, коли вони пішли; але давши свободу відійти від Себе, знову іде повернути їх до Себе. Ось найкращий образ ловлі”.
Саме цією обставиною можна пояснити остаточну рішучість братів-рибалок піти за Христом, вони вже були підготовані Месією до цього служіння при першій зустрічі.
Нам цей євангельський сюжет показує, що Господь, призиваючи людину, поважає її свободу вибору та дає певний час на роздуми, щоб людина була здатна не тільки рішуче прийняти Христа Спасителя, але і, не боячись мук, віддано служити Йому.
– Згідно Передання, після сходження Святого Духа апостоли кинули жереб про місце проповіді Євангелія. Апостолу Андрію випали країни, які знаходилися повздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова та Скіфія – земля, на якій пізніше утворилася Київська Русь. Які існують згадки про перебування апостола Андрія в наших краях? Чи є про це якісь відомості?
– Після сходження Святого Духа на апостолів в п’ятидесятий день після Пасхи учні Христа розійшлися усім світом з проповіддю про те, що наблизилося Небесне Царство. Радісна звістка про Воскреслого Христа Спасителя рознеслася усім світом, апостоли стали істинними ловцями душ людських для життя в раю. Але ця проповідь не про те, що Царство Небесне настане після смерті або під час Другого пришестя, але про те, що через добрі справи та духовно-моральний подвиг людина уже тут, у земному житті, може змінитися та перетворити свою душу, зробити її Царством, у якому вічно буде жити Христос.
Місія апостолів не була безпечною, вона вимагала повного самовідречення, готовності віддати своє життя за ім’я Христове: “Ось, Я посилаю вас, як овець серед вовків: тож будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби. Оберігайтеся ж людей: бо вони будуть віддавати вас у судилища і в синагогах своїх будуть бити вас, і поведуть вас до правителів та царів за Мене для свідчення перед ними і язичниками… і будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє; той, хто витерпить все до кінця, спасеться” (МФ. 10:16-18, 22).
І це пророцтво виконалося на святих апостолах, більшість з яких закінчили своє життя муками за свого Спасителя. Після тривалих трудів був розіп’ятий на Х-образному хресті й апостол Андрій Первозванний. У нашій Церкві особливо шанується його пам’ять, оскільки, відповідно до древньоруської літописної пам’ятки “Повість временних літ”, апостол Андрій після проповіді в Корсуні (Херсонесі) піднявся на північ по Дніпру та зупинився на Київських горах, де благословив місце майбутньої столиці Русі та поставив тут хрест.
Попри історичну критику цієї оповіді, переконання у тому, що апостол Андрій відвідував Київ, вкоренилося в традиції нашої Церкви. Ось як щодо цього висловлюється церковний історик А. В. Карташов: “Жереб, який випав кожному апостолу, і склав його, так би мовити, географічний уділ на карту розповсюдження християнства… Від Єрусалима ніби подумки проведені радіуси, а укладені між ними сектори круга склали уділи апостольства, переважаючи за своїми вселенськими розмірами сили та тривалість життя людини. Таким чином, не залежно від того, куди дійшов з проповіддю святий Андрій, він залишається небесним покровителем наділу, який дістався йому. А в цей уділ, безсумніву, входиться Руська земля”.
–Згідно народних вірувань, цього дня прийнято проводити різні обряди гадань. Як до цього ставиться Церква?
– Сумно, але доводиться констатувати той факт, що день пам’яті Андрія Первозванного у багатьох асоціюється з гаданням. Я би сказав, що за масштабами поширення це стало нещасливою “народною традицією”. Гадання та чаклунство ніяк не можу поєднуватися з православною вірою. Ще в Старому Заповіті Бог через пророка Єремію: “А ви не прислухайтесь до ваших пророків, і до ваших ворожбитів, і до ваших сновидців, і до ваших знахарів, і до ваших чарівників, що говорять до вас, кажучи: Не служіть вавилонському цареві! Бо вони пророкують вам неправду, щоб віддалити вас з вашої землі, і Я вас вижену, і ви погинете”.
Сучасне суспільство дуже схильне до віянь різних окультних практик, які намагаються синтезувати положення християнської віри з іншими релігіями, переконуючи суспільство, що немає нічого страшного в тому, що, шануючи Істинного Бога, людина час від часу буде вдаватися до гадань, ідолопоклоніння чи чаклунства.. . “Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!”
Напевно, найбільш поширеною причиною звернення людини до гадалки є давні духовні проблеми, які були здобуті гріховним життям. Людина бачить причини не у собі, а в якихось зовнішніх обставинах: наведення порчі, приворот або родове прокляття. Такі люди більше вірять бабці, аніж Богу, і забувають про найголовніші ліки від всіх душевних хвороб – Таїнстві Євхаристії. Але варто згадати достатньо сурове відношення до тих християн, які порушили заборону на гадання в Древній Церкві. 83-є правило святителя Василія Великого наказує: тих, хто звертався до чародіїв або інших гадалок, піддавати “правилу шестирічного покаяння”, тобто відлучати від Святого Причастя на шість років.
Згідно народних вірувань, у день пам’яті апостола Андрія молоді дівчата гадають на свого майбутнього чоловіка. Бажання зарання дізнатися свою долю говорить про недовіру Богу. Замість молитви про вдале заміжжя та доброго чоловіка надається перевага “безтурботному” магічному акту.
Сфера послуг медіумів дуже широка: від можливості отримати відповіді на свої відповіді навіть до привороту об’єкту бажання. І мало хто задумується, та і навряд чи знає про те, що будь-яке бісівське втручання, а тим більше таке, яке здійснюється “за бажанням людини”, неминуче приведе за собою сумні життєві наслідки, коли вже не сама людина, але ворог роду людського буде керувати її долею. Біда у тому, що людина практично не може протистояти бісівській дії: вона це дозволила, свідомо вибрала, і як наслідок – знемагаючи від страждань та бід.
Між тим шлях до влаштування особистого щастя є завжди відкритим – кожен має можливість покликати на допомогу Всесильного та Милостивого Бога і, довірившися Йому, неодмінно отримати всі ті блага, які є необхідними в певний момент часу у достатній для спасіння кількості, щоб не нашкодити душі.
У цьому контексті хотілося би розповісти повчальну історію з життя преподобного Макарія Єгипетського про захист від чаклунства: “Один єгиптянин віддався пристрасті до заміжньої жінки, у будь-що намагаючись її спокусити. Його зусилля виявилися марними, і тоді він звернувся до чародія за приворотом. Той же, взявши з нього велику оплату, скористався всіма своїми чарами та заклинаннями. Але, не зумівши пробудити любов у її серці, зробив так, що всім, хто дивився на молоду жінку, вона здавалася конем. Чоловік її, коли прийшов додому, жахнувся та повів дружину до святого Макарія Єгипетського. Авва Макарій, помолившися, благословив воду, облив неї жінку з голови до ніг, і чари відразу зруйнувалися. Святий сказав: “Ніколи не переставай відвідувати церкву, ніколи не ухиляйся від Христових Тайн, нещастя сталося з тобою тому, що ти вже п’ять тижнів не причащалася пречистих Тайн Спасителя Нашого”.
У цій історії міститься очевидна та дуже важлива порада для всіх людей, які бояться дії чаклунства: головним засобом захисту від підступів диявола є Святе Причастя. Саме свята Євхаристія – найвище благо для людини, а все необхідне для щастя Бог зі свого безмежного людинолюбства прикладе та подасть кожному з нас у потрібний на те час.
Переклад Любові Максимчук
