-3.3 C
Lutsk
Четвер, 9 Грудень, 2021
Публікації

Чи потрібний Богу храм?

Є одна дуже важлива думка, яка часто звучить в полеміці православних з протестантами. «Навіщо ви будуєте такі величезні храми, витрачаєте стільки грошей та засобів на благоустрій місця поклоніння Богу, Який ясно сказав: «Надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви… Але наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ін. 4: 21, 23-24).

Невже ви думаєте, що Богу потрібні ці храми, пишні ризи, дороге церковне начиння»? – з неприхованим задоволенням запитують нас. Але саме остання думка повинна нас підбадьорити. Значить, люди, які з нами говорять, не далекі від Православ’я, значить, ми зможемо зрозуміти один одного, тому що на цьому і грунтується православне ставлення до храму: він Богу не потрібний!..

Євангеліє неможливо зрозу­міти, якщо підходити до нього лише з точки зору Божественної логіки. Христос прийшов не для того, щоб сказати нам, що потрібне Богу. Бог – Всезадоволений, Він нічого не потребує. Спаситель відкрив нам істину про те, що потрібно людині! Це дуже важлива думка. Вона пронизує усе Євангеліє.

Інакше неможливо пояснити, чому Всемогутній Бог зціляє сліпого не одним велінням, не словом тільки, але вживає для цього стільки непотрібних речовин та незрозумілих дій: «Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: Піди, умийся в ставку Сілоам, що означає Посланий. Тож пішов той і вмився, і повернувся видющим» (Ін. 9: 6, 7).

Незрозуміло, чому Господь, що одним словом Створив Все­світ, «не може» відразу ж зцілити сліпого, але кілька разів покладає на нього руки і вживає інші дії: «І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить. І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немов би дерева. Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все» (Мк. 8: 23-25).

Виявляється, в Євангелії ми бачимо Бога, Який приходить до нас, слухає нас і розуміє нашу неміч, Який розмовляє з людиною на зрозумілій для неї мові простору та часу : насичує хлібом голодних (Мф. 14: 17- 21), торкається до очей сліпих (Мф. 20: 34), тіл прокажених (Лк. 5: 13), постелі мертвих (Лк. 7: 14), хоча і усе може зробити одним словом, думкою. І ця євангельська правда про Творця, це незрозуміле для нас Його самоприниження вражають, приводять до подиву: навіщо це усе потрібно Йому?..

Проте Євангеліє відкриває нам не лише правду про Бога. Спаситель прийшов для того, щоб принести людям і правду про них самих. І правда ця позбавлена марних ілюзій: ми не­мічні і не можемо однією лише силою волі відірватися від реалій дійсності, не можемо не брати до уваги того, що бачимо навколо себе : «І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Іісуса.  Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи» (Мф. 14: 29-30).

Раніше ми писали: Як правильно виховувати дітей – архим. Рафаїл Карелін

Звичайно ж, храм не потрі­бний Богу, не потрібне Йому ні прекрасне вбрання, ні ризи, ні урочистість Богослужіння. Проте це тільки частина правди. Є і інша. І вона також виправдана в Євангелії, як і перша. Ми – творіння простору та часу, а значить наші сердечні почуття, наше благоговіння, вдячність не можуть обмежуватися тільки душевними рухами. Бог вклав в нас дивний зв’язок тілесного та душевного. Тому будь-яке розташування серця природно має і матеріальну форму вираження. І це правда Божественна, в якій прихована воля Творця.

А ще перша заповідь Христових сходів доброчесностей говорить: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мф. 5: 3). А що таке «вбогість духовна»? Це смирення, тобто чес­ність перед собою. І ось ця євангельська чесність спонукає нас освідчитись перед собою в тому, що в буденному житті ми нечасто згадуємо про Бога, не можемо думати про небесне, коли навколо шалено метушиться світ.

Навіть відокремлено споглядаючи красу природи, ми швидше естетично насолоджуємося, ніж дякуємо Творцеві. А значить, нам потрібний конкретний час, конкретний простір, «відвойований у гріха та метушні», який допоможе нарешті відірватися від думок про земне.

Нам потрібний образ, який оберне до піднесеного наш погляд, потрібні пахощі, які відвернуть від мирських звичок та вподобань нашу чутливість, потрібна дія, яка відірве від думок про буденні справи та плани нашу уяву, потрібний спів, який допоможе втихомирити душу від шумів шаленого світу.

Це і є те смирення, з якого починається шлях до Бога, шлях до храму. У цьому визнанні немає протиріччя Євангелію. Навпаки, тільки так і можна в нашому житті виправдати сенс пришестя Спасителя в образі простого палестинського Тесляра та розп’яття безумним безсилим творінням свого Всемогутнього Творця!

Господь приніс людству правду про нашу неміч та хвороби, Він явив нам і правду про Бога, Який розмовляє з людиною на доступній для неї мові зовнішніх дій та образів, за допомогою речових предметів. Це і є Євангельська правда, яку логічно зрозуміти неможливо, проте не можна від неї втекти, не відмовившись від зв’язку з Живим Богом. Тому не варто підміняти її зручною самовтіхою про те, що Бог у нас в душі, бо Апостоли говорили про інше, вони проповідували «Христа розп’ятого, для іудеїв згіршення, а для греків безумство» (1Кор. 1: 23).

Так, скажемо ми твердо, храм Богу не потрібний, проте він потрібний людині, яку так любить Творець! І в цьому дивному протиріччі ми ясно бачимо Христову правду про людину і її спілкування з Богом, пізнаємо містичний євангельський сенс: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ін. 3: 16).

Вас може зацікавити

Що неодмінно потрібно зробити в Різдвяний піст

Редактор Головний

Любов до Бога та ближнього – дві заповіді, які становлять основу життя

Редактор Головний

Прп. Паїсій Святогорець – про те, чому люди не знаходять спокою і постійно кудись мчать

Редактор Головний