Один чоловік запитав мене: «Чому ми співаємо у Велику Чотиридесятницю: «Завдай їм зла, Господи, завдай зла славним землі»? Адже це є прокляття».
Я відповів йому: «Коли варвари ні з того ні з сього йдуть війною на якийсь народ, бажаючи його знищити, і народ молиться, щоб їх спіткало зло – тобто, щоб зламалися їхні колісниці, занедужали їхні коні, щоб їм щось перешкодило, то добре це чи погано? Святе Письмо має на увазі саме це – щоб вони зустріли перешкоду на своєму шляху. Це не прокляття».
– Геронде, а коли прокляття має силу?
– Прокляття має силу в тому випадку, коли воно є реакцією на несправедливість. Наприклад, якщо якась жінка підніме на сміх іншу, – яка страждає, – або зробить їй якесь зло і постраждала її прокляне, то переривається рід тої, яка вчинила несправедливо. Тобто, якщо я роблю комусь зло і той мене проклинає, то його прокльони мають силу. Бог допускає прокльонам мати силу, подібно до того, як Він допускає, приміром, одній людині вбити іншу. Однак, якщо несправедливості не було, то проклін повертається назад – до того, від кого він вийшов.
– А як можна звільнитися від прокльону?
– Покаянням і сповіддю. Я знаю багато подібних випадків. Люди, які постраждали від прокльону, усвідомивши, що їх прокляли, тому що вони в чомусь були винні, покаялися, висповідалися, і всі їхні біди припинилися. Якщо той, хто винен, скаже: «Боже мій, я вчинив таку і таку несправедливість. Прости мене», – і з болем та щирістю розповість про свої гріхи на сповіді священику, то Бог простить йому, бо Він – Бог.
Читати також: “Праведна людина отримає нагороду ще в цьому житті”, – прп. Паїсій Святогорець
– А покарання вражає тільки ту людину, на яку спрямовано проклін, чи ж і того, від кого він виходить?
– Той, на кого спрямовано проклін, мучиться в цьому житті. Однак той, від кого виходить проклін, мучиться в цьому житті і буде мучитися в житті іншому, тому що якщо він не покається і не висповідається, то там буде покараний Богом як злочинець. Ну добре, можливо, хтось дійсно тебе чимось скривдив. Але, проклинаючи людину, яка скривдила тебе, ти немов береш пістолет і її вбиваєш. З якого права ти так чиниш? Що б тобі не зробив твій кривдник – вбивати його ти не маєш права. Якщо людина когось проклинає, то це значить, що в неї є злоба. Людина проклинає іншу людину, коли з пристрастю, з обуренням бажає їй зла.
Проклін, який виходить від людини, яка має рацію, має чималу силу. Особливо сильний проклін вдови. Пам’ятаю, в одної бабусі був кінь, і вона залишала його пастися на узліссі, а оскільки кінь був неспокійним, прив’язувала його міцною мотузкою. Одного разу три сусідки з цього ж села пішли в ліс нарубати дров. Одна була багата, інша – вдова, а третя – сирота, і дуже бідна. Побачивши прив’язаного коня, вони сказали: «Давайте візьмемо мотузку і зв’яжемо нею дрова». Вони розрізали мотузку на три частини, і кожна взяла собі відрізок – щоб стягнути в’язанку дров. А кінь втік. Прийшла старенька, не знайшла коня і почала обурюватися.
Читати також: Як наповнився брехнею світ, – прп. Паїсій Святогорець
Почала скрізь шукати – поки знайшла, вся вимучилася. Нарешті, знайшовши коня, вона з обуренням сказала: «Нехай на тій самій мотузці поволочуть ту, хто її взяв!» Пройшов якийсь час, і одного разу брат багатої сусідки бавився зі зброєю (яка залишилася від війни) – думаючи, що вона не заряджена. Але вона виявилася зарядженою, пролунав постріл, і куля влучила багатій жінці в шию. Треба було нести її до лікарні. Вирішили нести на дерев’яній драбині, – як на носилках, а щоб поранена не впала, треба було прив’язати її до драбини. Знайшли частину краденої мотузки, але її не вистачило. Побігли до сусідів, принесли ще дві крадені частини, прив’язали нещасну до драбини і понесли до лікарні. Так сповнився проклін старої: і її «поволокли на тій самій мотузці». Зрештою, нещасна померла – упокій її, Господи.
Бачите, на кого подіяв проклін: на багату, яка не відчувала матеріального нестатку. Дві інші жінки були бідними і тому мали деякі пом’якшуючі провину обставини.
