| Cедмиця 14 після П’ятидесятниці. | Пісний день. |
| Стрітення Володимирської (Києво-Вишгородської) ікони Пресвятої Богородиці (1395). Мчч. Адріана та Наталії (305–311). Прп. Адріана Ондрусівського (1549). Сщмч. Петра Ієвлєва пресвітера (1918); св. Георгія Коссова спов., пресвітера (1928). Блж. Марії Дивєєвської (1931). Сщмч. Віктора Елланського пресвітера, мчч. Димитрія Морозова, Петра Бордана і св. Романа Медведя спов., пресвітера (1937). Знайдення мощей свт. Миколая (Могилевського) спов., митр. Алма-Атинського (2000). Псково-Печерської, йменованої «Розчулення» (1524) і Володимирської Пушкарівської (XVIII) ікон Божої Матері. |
Євангельські Читання
Утр.: – Лк. 1:39-49,56 (зач. 4). На літ.: – Ап.: Гал. 2:6-10 (зач. 201).; Богородиці: Флп. 2:5-11 (зач. 240). Єв.: Мк. 5:22-24,35-6:1 (зач. 20).; Богородиці: Лк. 10:38-42,11:27-28 (зач. 54).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Воскресивши доньку Іаїра, Господь “суворо наказав” (Мк.5:43) батькам її, щоб ніхто про це не знав. Цим нам вказано: не шукай слави і вуха твого не витончуй, щоб чути похвалу людську, хоч справи твої такого роду, що їх приховати не можна. Роби, що змушує тебе робити страх Божий і совість, а до балаканини людської будь таким, наче б зовсім її не було. І за душею дивись: як тільки вона хоч трохи схиляється на цей бік, повертай її до свого чину. Бажання, щоб люди дізналися, викликається бажанням похвали. Коли буде похвала, тоді мета є досягнутою; а це підриває енергію і присікає похвальну діяльність, отже, і продовження похвали. Виходить, що той, хто бажає, щоб люди знали його добрі справи, – сам собі зрадник. Що люди хвалять добре, вони справу роблять – бо що добре, того як не хвалити? – але ти цього не май на думці й не очікуй і не шукай. Потуратимеш собі в цьому – зовсім зіпсуєшся. Одна поблажка потягне за собою іншу. Частішання справ однакових перетвориться на вдачу, і будеш хвалолюбець. А коли дійдеш до цього, тоді вже не всі справи твої будуть похвальні, і похвала скоротиться. За нестачею сторонньої похвали, почнеться самовихваляння, яке Господь назвав сурмлінням перед собою. Це ще гірше. Душа стає тоді дріб’язковою, ганяється за однією мішурою, і істинного добра не чекай вже від неї.
