Преподобний Іов народився у 1551 році на Галичині і мав ім’я в миру Іван Залізо.
Десятирічним отроком він вступив в Угорницький монастир. У ранньому віці досяг такого успіху в чернечих подвигах, що через два роки вже був пострижений в мантію з іменем Іов, а після свого повноліття — возведений у сан священника. У тридцять років він прийняв велику схиму, причому йому було повернуто ім’я Іоанн. Преподобний особливо його любив і завжди їм підписувався, але до лику святих був зарахований з ім’ям Іов.
Час житія преподобного припав на період розколу в Православ’ї та переходу його земляків в унію (1596 р). Територія Галичини тоді підпала під владу Речі Посполитої. Важкий час настав для православних християн. Однак в тому ж 1596 році народився інший захисник Православ’я святитель Петро Могила, майбутній митрополит Київській. У 1632 році він домігся у польського короля Владислава IV відновлення законних прав Православної Церкви в Польщі.
Як і святитель Петро, преподобний Іов був апологетом Православ’я і багато писав на захист батьківської віри.
Перебуваючи на посаді настоятеля Дубенського монастиря, куди він був переведений на прохання князя Костянтина Острозького, преподобний Іов проводив широку просвітницьку діяльність. Примітно, що сам князь Костянтин був правнуком іншого преподобного — святого Феодора, подвижника Києво-Печерської обителі.
У друкарні князя Костянтина з благословення преподобного першодрукарем Іваном Федоровим була видана Острозька Біблія — перше повне видання слов’янською мовою. Під керівництвом святого виконувалися переклади праць Отців Церкви. Невдоволення з боку католиків та уніатів такої активної просвітницької діяльності змусили преподобного у 1604 році перейти в околиці Почаївської гори в пошуках місця для аскетичних подвигів.
Ченці Почаївської обителі, бачачи благочестя преподобного Іова, обрали його ігуменом монастиря. Святий ввів в обителі чернецький статут; почалася активна будівельна діяльність. За допомогою благочестивих поміщиків Феодора і Єви Домашевських преподобний огородив монастир огорожею і спорудив Свято-Троїцький собор, а потім і ще шість менших церков. Преподобний Іов створив Почаївську друкарню і продовжував писати на захист Православ’я. Відомо, що зберігалася в Почаївській лаврі «Книга Іова Заліза, ігумена Почаївського, властною його рукою написана» (в 1884 році була видана під назвою «Бджола почаївська»), оригінал рукопису якої не зберігся.
У 1620 році преподобний Іов брав участь в Київському соборі, що засудив унію й ухвалив твердо стояти за Православ’я. Під постановою учасників Собору є підпис: «Іоанн Залізо, ігумен Почаївський».
Твердий і непохитний захист святим Православ’я в Галицьких землях, став прикладом і повчанням для безлічі єдиновірних нащадків преподобного Іова Почаївського.
Ще одним видатним його сучасником був гетьман Богдан Хмельницький.
Славний ватажок запорізького війська до кінця життя залишався вірним батьківській Православній вірі. Він писав, що єзуїти не змогли дістатися до самих надр його душі.
Славний гетьман зі своїм військом твердо стояв у вірі, так само як і преподобний Іов, ігумен Почаївський, з братією своєї обителі.
Відійшов до Господа преподобний Іов 28 жовтня 1651 року. Мощі його були відкриті у 1659 році після триразового його явлення митрополиту Київському Діонісію. Нині вони спочивають в печерному храмі Свято-Успенської Почаївської Лаври поруч з мощами преподобного Амфілохія Почаївського.
