Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У сьогоднішній день усі ми святкуємо одне з найбільших свят церковного календаря – Успіння Божої Матері! Ми згадуємо подію воскресіння Божої Матері. Ми молитовно оплакуємо її кончину та радуємося знаменням, котрі супроводжували її Успіння. Так було і у день Успіння, коли Матір Божа залишала землю, то бачила перед собою засмучених апостолів, та вона втішала їх: ” Радуйтеся, тому що я з вами у всі дні”.
Усе життя Богоматері було поєднанням радості та скорботи.
Тільки Спаситель народився, його уже шукали, щоб вбити. Досягнувши юних років, Спаситель починає усвідомлювати Своє призвання. Залишивши на декілька днів свою Матір, Він вселив у її серці тривогу, бо залишився у Домі Батька Свого Небесного, щоб пояснити слово Боже.
Чи не скорбіло її серце тривогою, коли Господь вийшов на проповідь? Що робилось у її серці, коли вона, слідкуючи за проповіддю, за його Славними справами, бачила, як вороги задумують проти нього підступи. А хто може описати, що вона пережила тоді, коли Спасителя схопили в Гефсиманському саду? Вона бачила, як знущались над її Сином, як плювали Йому в лице. Чула крики: “Розіпни його! Розіпни його!” Вона бачила, як забивали цвяхи у руки Спасителя, прибиваючи до Хреста Його Пречисте Тіло. Бачила, як підіймали Сина її на Хресті. І ще багато важкого, про що нам розповідає Євангеліє.
Чи може язик людини передати словами те, що робилось у серці Богоматері, коли вона стояла біля хреста і чула слова, котрі були сповнені турботи про неї, котрі промовив Ісус Христос Її Син, доручивши турботу про неї улюбленому учневі своєму Іоанну, який стояв біля Хреста, зі словами: «Жено! се, сын Твой».
Це чи не найбільша скорбота, котру могло вмістити у собі людське серце?
Але разом зі скорботами були і радості!
Саме Їй ангел сповістив пророчі слова: «Родишь Сына, и наречёшь Ему имя: Иисус. Он будет велик и наречётся Сыном Всевышнего, и даст Ему Господь Бог престол Давида, отца Его» (Лк. 1, 31–32).
І чи не горіло її серце радістю все життя, коли у кожному слові і в кожній події вона бачила підтвердження цих пророчих слів. Як вона раділа, коли прийшли волхви? Чи не тремтіло її серце, коли з уст юнака почула таємничі слова: «Зачем было вам искать Меня? или вы не знали, что Мне должно быть в том, что принадлежит Отцу Моему?» (Лк. 2, 49).
А перше чудо в Кані Галілейській і подальше величне служіння Месії Христа? І всі ті чудеса і таємниці Божі, котрі вона чула і зберігала в серці своєму! Чи не вона сподобилась благодатного Духа Святого, який вибрав саме їй бути Матір’ю Сина Божого!
Ось чому шлях невимовних мук і радості підняв Пречисту Матір Божу на таку висоту, на яку не може піднятись ніхто із людей. І ось чому вона стала «честнейшею Херувим и славнейшею без сравнения Серафим».
Кончина її супроводжувалась великими чудесами! Чудесним чином були зібрані апостоли для прощання з Нею. Сам Бог прийшов прийняти її дух. І у безумного, котрий хотів перекинути труну з тілом, були відсічені руки. Коли після погребіння відкрили гроб, щоб попрощався з нею апостол Фома, то тіла не знайшли, тільки пелени, тому що тіло воскресив її Син та забрав на небо.
Сьогодні ми молитовно прославляємо ту, якій праведний Симеон сказав: «И Тебе Самой оружие пройдёт душу» (Лк. 2, 35). Це збулось , тоді коли Матір Божа стояла біля Голгофського Хреста, на якому був розіп’ятий її Син. І коли почула слова: «Це Мати твоя!» – сказав він Йому. А їй: «Жено! це, син Твій» (Ів, 19, 26–27).
Продовжує збуватись пророцтво це й до сьогодні, коли ми щогодини гріхами нашими розпинаємо її Сина.
Сьогодні ми прославляємо ту, котра у Кані Галілейській сказала служителям: “что скажет Он вам, то сделайте”.(Ів. 2, 5) . Ці слова також направлені і до нас. Вони закликають виконувати все, що написано в Євангелії.
Сьогодні ми прославляємо ту, яка : “соблюдаше вся глаголи сiя, слагающи в сердце своем.(Лк. 2, 19)
Все, що говорив Спаситель, – це заклик і нам слухати Євангеліє, помістити його у своє серце та старатися жити по ньому.
Сьогодні ми вшановуємо ту, яка сказала: “Се раба господня: буди мне по глаголу твоему”.(Лк. 1, 38). Ми вшановуємо у своїх молитвах одне з найбільших смирень за всю історію людства.
Сьогодні ми вшановуємо ту, яка почула слова «Це, Мати твоя!» «Жено! це син Твій» (Ів, 19, 26–27). Матір Божа – Мати усього роду християнського. Допоки вона з нами, є в житті радість, є до кого звернутись у скорботі та у кого попросити заступництва. Але якщо вона відійде від нас, то нам буде важко.
Любов Божої Матері безмежна. Вона завжди покриває нас. Навіть в житті мирському, де стільки несправедливості, не охолонув її покров. Які ми не є, але серце Богоматері все зрозуміє, все пробачить, все покриє.
Подивимось на життя в світі… Це дорога, якою біжать люди, і штовхаються, і топчуться, і душать один одного. Люди біжать до примарного щастя, до життєвого благополуччя. У крові, в ранах, змучені боротьбою і нещасні вони не можуть пізнати радості, тому що біжать за мрією, не хочуть зрозуміти, що радість тут, у Церкві Христовій.
Як часто ми нарікаємо на Божу матір через те, що вона не виконує наших прохань. А що ми робимо? Що ми робимо?
Однією рукою наносимо рани її Сину – грішимо, а іншу тягнемо за допомогою.
Потрібно починати з покаяння, кожен грішник повинен побачити ті рани, котрі він наносить своїми гріхами її Сину, і просити Божу Матір вимолити нам прощення.
У тропарі свята Співаються такі слова: “В Рождестве девство сохранила еси, во Успении мира не оставила еси, Богородице.”
Чи могла Владичиця залишити нас?
Ні!!! Вона завжди з нами! Божа Мати відходить від людей не тоді, коли вони грішать, гріх проститься та покриється любов’ю. А відходить вона від нас тоді, коли ми потураємо гріху, піднімаємо його до правила, до норми життя, не хочемо виправлятись.
«Радуйтесь, ибо Я с вами во все дни!» Ця обіцянка збулась. Божа Матір стала матір’ю усіх християн. Стала нашою заступницею. Наш народ знає це! Православ’я свято почитає пам’ять Приснодіви Богородиці, Цариці небесної, Нашої Владичиці.
Завжди у скрутні часи наш народ звертався до Богородиці за заступництвом і отримував його. Про це свідчать і наші три Свято-Успенських лаври та велика кількість успенських храмів.
Згадаємо про це з вірою у день Успіння, у день великої печалі та великої радості. Помолимося до Неї, щоб ми змогли покаятись, приймати все зі смиренням, слухати голос євангельський і відкладати все потрібне для спасіння нам. Пам’ятатимемо, що як скорботи і радості були у Богородиці, так само вони будуть у нашому житті, тому що такий закон життя, але з вірою та надією на Бога ми зможемо їх перенести заступництвом Богородиці.
Будемо старатися частіше приступати до Чаші Господньої, щоб пізнати нам Господа у переломленні хліба. Це і буде найбільшим нашим подарунком Цариці Небесній.
«Радуйся обрадованная, во успении Твоем нас не оставляющая».
Амінь.
ієрей Василій Максимчук,
клірик храму Всіх Святих землі Волинської, м. Луцьк
