| Седмиця 16-а після П’ятидесятниці. Глас 6. |
 Посту немає.
|
Мцц. Віри
, Надії, Любові і матері їх Софії (бл. 137).
Мцц. Феодотії (бл. 230) і Агафоклії. Мучеників Пелія і Ніла, єпископів Єгипетських, Зінона пресвітера, Патермуфія, Ілії та інших 151 (бл. 310). Свт. Іоакима, патріарха Александрійського (1567).
Прмчч. Павла, Феодосія, Никодима та Серафима (1918). Прмц. Ірини (1931). Мч. Іоанна (1941). Прмц. Олександри (1943).
Царгородської (1071) і Макаріївської (1442) ікон Божої Матері.
Євангельські Читання
Гал., 211 зач., IV, 28 – V, 10. Лк., 10 зач., III, 19-22.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Господь докоряє фарисеїв не за зовнішні, заведені у них порядки та правила поведінки, а за пристрасті до них, за те, що вони зупинилися на одному тільки зовнішньому шануванні Бога, не турбуючись про те, що на серці.
Без зовнішнього не можна. Найбільше внутрішнє потребує зовнішнього як вираження і як обгортки своєї. На ділі воно і не буває ніколи одним, а завжди у союзі з зовнішнім; тільки в помилкових теоріях виокремлюють їх.
Але знову ж таки очевидно, що одне тільки зовнішнє – ніщо; ціна його від присутності у ньому внутрішнього. Між тим, ми дуже легко піддаємося на зовнішність та видимість, у яких можна уявити внутрішнє і в яких воно приймає певну форму до того, що, виконавши зовнішнє, ми залишаємося у спокої, не думаючи про те, чи буває тут внутрішнє чи ні.
Оскільки внутрішнє набагато складніше за зовнішнє, то дуже природно застрягти на останньому, не розбираючись у першому. Як же бути? Треба правити собою, маючи на увазі внутрішнє, завжди до нього добиратися через зовнішнє, і при зовнішньому вважати справу справою тільки тоді, коли у ній внутрішнє поєднується із зовнішнім.
Іншого способу немає. Увага до себе, тверезість та пильність – це єдині важелі для покращення єства нашого. Підкреслимо на останок, у кого є внутрішнє, той ніколи не залишить зовнішнього, хоча і ціни йому особливої не надає.
