| Cедмиця 12 після П’ятидесятниці. | Успенський піст. |
| Віддання свята Преображення Господнього. Кончина (662), перенесення мощей прп. Максима Сповідника. Мчч. Іполита, Іринея, Авундія та мц. Конкордії, у Римі (258). Знайдення мощей блж. Максима, Христа заради юродивого (близько 1547). Кончина (1783), друге знайдення мощей (1991). Cвт. Тихона, єп. Воронезького, Задонського чудотворця. Сщмч. Іоанна Шишова, Іоасафа Панова і Константина Попова пресвітерів (1918); сщмчч. Серафима (Звездинського), єп. Дмитровського, Миколая Орлова та Якова Архипова пресвітерів, Олексія Введенського диякона (1937); мч. Василія Александрина (1942). Мінської (1500) та йменованих «Страсна» (1641) і «Семистрільна» (1830) ікон Божої Матері. |
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Я є двері: хто ввійде через Мене, той спасеться” (Ін. 10, 9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: “ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14, 6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: “без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15, 5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми – ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа.
Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства – Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої – віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Ісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу – і внутрішню, і зовнішню – протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Два сліпці Єрихонські волають, і Господь повертає їм зір. Але хіба тільки ці одні сліпці були в місцях тих? Звичайно, ні. Чому ж ці отримали прозріння, а інші ні? Через те, що не волали; а не волали через те, що не мали надії; надії ж не мали через те, що не догоджали Богові; Богові не догоджали через те, що мало вірували. До кого прийде справжня віра, той у ту ж хвилину почне догоджати Богові; а з догоджанням Богові почне входити і надія; а від усього цього – молитва, яка спонукає всіляку допомогу згори. Таким вже відмови не буває. Та вони і просити вміють, і вірно знають, що просити треба, і міру прохання розуміють, і невідступність терплячу в молитві тримають. Усе це неодмінно треба, щоб мати успіх; сама по собі молитва слабкокрила.
