Неділя 5-та після Пасхи, про самаряниню.
Прор. Ісаї (VIII ст. до Р. Х.). Мч. Христофора (близько 250). Перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая з Мир Лікійських у Бар (1087).
Прп. Шіо Мгвімського (VI) (Груз.). Прп. Іосифа Оптинського (1911). Сщмч. Димитрія пресвітера (1938). Сщмч. Василія пресвітера (1939).
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Співгромадяни самарянки після того, як Спаситель пробув у них два дні, говорили їй: “уже не через твої слова віруємо, бо самі чули та дізналися, що Він істинно Спаситель світу, Христос”.
І у всіх так буває. Спочатку зовнішнім словом закликаються до Господа, або, як у нас тепер, шляхом народження, а потім, коли побачать на ділі, що є життя у Господі, вже не за зовнішніми ознаками у суспільстві християнському тримаються Господа, а за внутрішнім поєднанням.
Цього і треба всім, хто народжується у суспільствах християнських, поставити собі законом, тобто не обмежуватися однією зовнішньою належністю до Господа, але потурбуватися внутрішньо поєднатися з Ним, щоб потім постійно вже носити доказ у собі того, що вони стоять в істині.
Що ж для цього треба? Треба втілити у собі істину Христову. Істина ж Христова – відновлення занепалого. Тож, відклади стару людину, яка тліє у пристрастях, і одягнися в нову, яка створена Богом у правді та істині, і будеш сам у собі знати, що Господь Іісус Христос є воістину Спас не світу тільки, але власне і тебе.
