| Седмиця 20-а після П’ятидесятниці. Димитрівська батьківська субота. Глас 2. |
 Посту немає.
|
Вмч. Артемія
(362).
Прав. отрока Артемія Веркольського (1545). Прп. Гавриїла Самтаврійського (1995) (Груз.).
Сщмч. Миколая пресвітера (1918). Сщмчч. Зосими, Іоанна, Іоанна, Іоанна, Миколая, Леоніда, Іоанна і Олександра пресвітерів, Михаїла і Петра дияконів і мч. Павла (1937). Знайдення мощей прп. вел. кн. Анастасії Києво-Покровської (2009).
Євангельські Читання
2 Кор., 168 зач., I, 8-11. Лк., 29 зач., VII, 1-10. За упокій: 1 Сол., 270 зач., IV, 13-17. Ін., 16 зач., V, 24-30.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Яка світла особистість сотник! Як дійшов він до такої віри, що перевершив нею всіх ізраїльтян, які були вихованні одкровенням,
пророцтвами та чудесами?
Євангеліє не вказує як, а описує тільки віру його і каже, як похвалив його Господь. Шлях віри – потаємний шлях. Хто може і собі то самому пояснити, як складаються у серці переконання віри?
Краще всього вирішує це св. Апостол, який називає віру Божим даром. Віра, дійсно, є Божим даром, але невіри не безмовні, то, виходить, самі винні, що не дається їм цей дар.
Немає приємника для цього дару, він і не дається, бо немає чим прийняти його, а в такому випадку давати – це теж саме, що і витратити даремно. Як душа робиться здатною бути приємницею дару віри, це складно визначити.
У сотнику видно крайнє смирення, попри те, що він був власним чоловіком, доброчесним та розумним. Не смиренням хіба взагалі залучається ця велика милість, яка дає віру? Дуже не дивно. Принаймні, всім відомо те, що невіри завжди духа гордого і що віра більше всього потребує покірності розуму перед своїм его.
