Сщмчч. Діонісія Ареопагіта, єп. Афінського, Рустика пресвітера та Єлевферія диякона (96).
Прп. Іоанна Хозевіта, єп. Кесарійського (VI). Блж. Ісихія Хоривіта (VI). Прп. Діонісія, затворника Печерського, в Дальніх печерах (ХV). Свт. Агафангела спов., митр. Ярославського (1928).
Трубчевської ікони Божої Матері (1765).
Євангельські Читання
Утр. – Єв. 7-ме, Ін., 63 зач., XХ, 1-10. Літ. – 2 Кор., 188 зач., ІX, 6-11. Лк., 26 зач., VI, 31-36 (про заповіді любові та милосердя). Сщмч.: Діян., 40 зач., XVII, 16-34. Мф., 55 зач., XIII, 44-54.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Корінна, початкова заповідь – люби. Мале слово, а висловлює всеосяжну справу. Легко сказати люби, але не легко досягнути потрібну міри любові. Не зовсім ясно і те, як цього досягнути, тому і спаситель обставляє цю заповідь іншими пояснювальними правилами: люби, “як самого себе; і як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними”.
Тут вказується міра любові, можна сказати, безмірна; бо чи є міра любові до самого себе і чи є добро, якого не побажав би собі хтось від інших? Між тим, однак, це розпорядження не є нездійсненним.
Вся справа у тому, щоб як слід ввійти у досконале співчуття з іншими так, щоби їх почуття повною мірою переносилися на себе та відчувати їх так, як вони відчувають. Коли це буде, нічого і вказувати, що у такому разі слід зробити для інших: серце саме вкаже. Ти тільки потурбуйся про те, щоби підтримувати співчуття, а то відразу ж підійде егоїзм і поверне тебе у себе і заполонить тебе. Тоді і пальцем не поворушиш для іншого, і дивитися на нього не будеш, хоч і помре він.
Коли сказав Господь: люби ближнього, як самого себе, то хотів, щоб замість нас, став у нас, тобто, у нашому серці, ближній. Якщо ж там так і буде стояти наше “я”, то не чекай добра.
