Сщмч. Кіпріана, мц. Іустини і мч. Феоктиста (304). Блж. Андрія, Христа заради юродивого (936).
Мчч. Давида і Константина, кнн. Арагветських (740) (Груз.). Блгв. кн. Анни Кашинської (1368). Прп. Кассіана Углицького (1504). Прав. воїна Феодора Ушакова (1817). Мц. Олександри (1938).
Євангельські Читання
Свв.: 1 Тим., 280 зач., I, 12-17. Ін., 36 зач., Х, 9-16. Ряд.: Єф., 234 зач., VI, 18-24. Лк., 24 зач., VI, 17-23 – за пятницу; 1 Кор., 162 зач., ХV, 39-45. Лк., 19 зач., V, 17-26 – за субботу (під зачало).
Святитель Іоанн Златоуст
Таким і має бути християнин ревний і бодрствуючий, повинен робити добро не один раз, не двічі чи тричі, а все життя. Як тіло наше не раз насичується для підтримки себе на все життя, а має потребу в щоденному харчуванні, так і тут, у благочесті, ми щодня потребуємо допомоги від добрих справ.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Але щоб ви знали, що Син людський має владу на землі прощати гріхи, – сказав Він розслабленому. – тобі говорю, встань, візьми постіль твою та йди у дім твій”.
Відпущення гріхів – це чудо внутрішнє, духовне; зцілення від розслаблення – чудо зовнішнє, природна дія Бога на світ, разом із тим фізична. Цією подією виправдовується і затверджується сила Божа і в порядку світу морального, і серед подій світу фізичного.
Останнє у видах першого, бо у ньому мета всього. Господь не обмежує свободи, а повчає, спонукає та вражає. Кращий тому засіб – це чудо зовнішнє. Бути йому належить тоді, коли було покладено бути розумній істоті, що управляє свободою.
Цей зв’язок такий суттєвий, що ті, хто відкидає надприродну дію Бога на світ, разом з тим відкидають і свободу людини, усвідомлюючи, що остання необхідно викличе перше; і навпаки, хто сповідує істину дії Бога у світі, поверх природної течій подій, можуть сміливо їм говорити: ми відчуваємо, що ми вільні.
Усвідомлення свободи таке ж сильне та чарівне, як і усвідомлення буття. Свобода ж терміново вимагає безпосередніх Божих дій: а отже, і їх визнання також твердо стоїть, як і свідомість свободи.
