| Седмиця 17-а після П’ятидесятниці. Глас 7. |
 Посту немає.
|
Прп. Киріака
пустельника (556).
Мчч. Дади , Гаведая і Каздої (IV). Прп. Феофана Милостивого.
Сщмч. Іоанна, архієп. Ризького (1934).
Євангельські Читання
Прп.: Гал., 213 зач., V, 22 – VI, 2. Лк., 24 зач., VI, 17-23. Ряд.: 1 Кор., 156 зач., XIV, 20-25. Лк., 19 зач., V, 17-26.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
У Євангеліє є такі слова: “Але щоб ви знати, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, – сказав Він розслабленому. – Тобі говорю, встань, візьми постіль твою та йди у дім твій”.
Відпущення гріхів – це чудо внутрішнє, духовне; зцілення від розслаблення – чудо зовнішнє, природна дія Бога на світ, разом із тим фізична. Цією подією виправдовується і затверджується сила Божа і в порядку світу морального, і серед подій світу фізичного. Останнє у видах першого, бо у ньому мета всього.
Господь не обмежує свободи, а повчає, спонукає та вражає. Кращий тому засіб – це чудо зовнішнє. Бути йому належить тоді, коли було покладено бути розумній істоті, що управляє свободою.
Цей зв’язок такий суттєвий, що ті, хто відкидає надприродну дію Бога на світ, разом з тим відкидають і свободу людини, усвідомлюючи, що остання необхідно викличе перше; і навпаки, хто сповідує істину дії Бога у світі, поверх природної течій подій, можуть сміливо їм говорити: ми відчуваємо, що ми вільні.
Усвідомлення свободи таке ж сильне та чарівне, як і усвідомлення буття. Свобода ж терміново вимагає безпосередніх Божих дій: а отже, і їх визнання також твердо стоїть, як і свідомість свободи.
