| Неділя 9-та після П’ятидесятниці. Глас 8. Успенський піст. |
 Їжа з олією.
|
Передсвято Преображення Господнього
. Мч. Євсігнія
(362).
Сщмчч. Анфіра (236) і Фавія (250), пап Римських. Мч. Понтія Римлянина (біл. 257). Прав. Нони
, матері св. Григорія Богослова (374). Прп. ІоваУщельського (1628). Мчч. Кантідія, Кантідіана і Сівела, у Єгипті (IV).
Сщмч. Стефана пресвітера (1918). Мцц. Євдокії, Дарії, Дарії іМарії (1919). Сщмч. Сімона, єп. Уфимського (1921). Сщмч. Іоанна диякона (1939).
Євангельські Читання
Утр. – Єв. 9-е, Ин., 65 зач., XX, 19-31. Літ. – 1 Кор., 128 зач., III, 9-17. Мф., 59 зач., XIV, 22-34, і за поонеділок (під зачало): 1 Кор., 159 зач., XV, 12-19. Мф., 84 зач., XXI, 18-22.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
У Євангелії, котре ми чуємо сьогодні у храмах, є розповідь про те, як Св. апостол Петро, з дозволу Господнього , сходить з човна та йде по воді, потім поступається руху страху і починає тонути.
Те, що він зважився на таку незвичну справу, покладаючись на Господа, не становить собою нічого того, чому ми можемо висловити докір, тому що по-іншому Спаситель просто б не дав йому дозволу; під докір попадає те, що він не витримав першого настрою душі.
Його наповнило всеціле покладання на Господа, що Він все може, і це дало йому відвагу протистояти хвилям.
Зроблено уже кілька кроків цим шляхом: належало лише міцнішим стати у сподіванні на Господа, Який поблизу, і на досвід ходіння Його силою, а він віддався людським думками: “сильний вітер, великі хвилі, вода не тверда”; це і похитнуло та послабило у ньому міцність віри та надії.
Відірвався він з цієї причини від руки Господа і, залишившись відданим дії законів природи, почав тонути. Господь дорікнув йому: “маловірний” Чому ти засумнівався?”, показуючи, що у цьому вся причина біди.
Це урок всім, хто робить що-небудь, велике чи мале, на догоджання Господу! Зберігати перший лад віри та надії, від яких народжується велика чеснота – терпіння у добродіяннях, що є основою богоугодного життя.
Поки зберігається цей устрій, до тих пір наснага у праці в розпочатому шляху не відходить, а перешкоди, якими би великими вони не було, не помічаються.
Коли же вони слабнуть, тоді наповнюють душу думки про людські способи до збереження життя та ведення розпочатих справ. А оскільки ці останні завжди виявляються безсилими, то в душу входить страх; звідси і коливання – продовжувати все чи зовсім повернутися назад.
Потрібно так: почав – тримайся; думки бентежні відганяй, а працюй заради Господа, Який поруч.