| Седмиця 4-та після П’ятидесятниці. Глас 2. Петрів піст. |
 Дозволяється їжа з олією.
|
Перенесення мощей мчч. безсрібренників та чудотворців Кіра
і Іоанна (412). 
Прпп. Сергія та Германа, Валаамських чудотворців (XIV).
Прп. Ксенофонта Робейського (1262). Прп. Павла лікаря (VII).
Сщмч. Василя диякона (1918). Прмц. Севастіани (1938). Сщмч. Григорія диякона (1940).
Ікони Божої Матері, “Троєручиця”” (VIII).
Євангельські читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 12, 1-8). “Якби знали ви , що означає: милості хочу, а не жертви, то не осуджували б не винних”.
Щоб позбутися осуду, потрібно здобути милостиве серце.
Воно не осудить не тільки прихованого порушення закону, але і явного для всіх. Замість суду воно сприйме жалість і швидше за все плакатиме, аніж докорятиме.
Дійсно, гріх осуду – плід немилостивого серця, котре знаходить насолоду в приниженні ближнього, у заплямуванні його імені і потоптанні його честі. Справа ця – справа людиновбивці, твориться вона по духу того, хто є людиновбивцею з самого початку.
Там буває багато наклепів, які з того ж джерела, тому що диявол тому й диявол, що зводить наклепи і розповсюджує їх. Спіши розігріти в собі жалість щоразу, як прийде заклик до осуду.
З жалісним серцем звернись потому з молитвою до Бога, щоб Він всіх нас помилував, не тільки тих, кого хотіли осудити, але і нас, і можливо більше нас, ніж того, і помре злий поклик до осуду.
(Мф. 11, 27-30). “Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас”. О, божественного, о любезного, о сладчайшего Твоего гласа!
Підемо і ми слідом за господом , котрий кличе нас!
Але наперед потрібно відчувати, що нам важко, і відчувати те, що гріхів ми маємо багато, і вони важкі. Від цього народиться відчуття шукати собі виправдання. Віра покаже нам тоді єдину пристань – Господа, і кроки наші самі собою підуть до нього.
Душа, котра захотіла позбавитись гріхів, знає, що сказати Господу: “візьми ярмо від мене важке, гріховне, а я візьму іго Твое благе”.
І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає жити за заповідями його. І заповіді – іго, і гріхи – ярмо.
Але порівнявши одне та друге, душа розуміє, що іго заповідей легке, як перо, а ярмо гріхів важке, як гора.
Не боятимемось прийняти з охотою іго Господнє благе і ярмо легке! Тільки так, а не ніяк інакше зможемо знайти спокій душ наших.
