| Седмиця 10-та після П’ятидесятниці. Глас 8. |
 Посту немає.
|
Смоленської
ікони Божої Матері, іменованої “Одигітрія” (Провідниця) (принесена з Царгорода у 1046 р.). 
Апп. від 70-ти Прохора, Никанора, Тимона і Пармена дияконів (I).
Свт. Питирима, єп. Тамбовського (1698). Собор Тамбовських святих.
Мч. Юліана (бл. 138-161). Мч. Євстафія Анкірського (бл. 316). Мч. Акакія(бл. 321). Прп. Павла Ксиропотамського (820). Прп. Моїсея, чудотворця Печерського (XIII-XIV).
Сщмч. Миколая диякона (1918). Прмч. Василія, прмцц. Анастасії та Єлени, мчч. Арефи, Іоанна, Іоанна, Іоанна і мц. Маври (1937).
Гребневської (1380), Густинської “Одигітрії” (1670), Костромської (1672) Нанківської (1690) та “Розчулення” Серафимо-Дивєєвської (1885) ікон Божої Матері. Шановані списки зі Смоленської ікони Божої Матері: Устюженська (1290), Видропуська (XV), Воронінська (1624), Христофорівська (XVI), Супрасльська (XVI), Юзька (1615), Ігрицька (1624), Шуйська (1654-1655), Седмиєзерна (XVII), Сергієвська (в Троїце-Сергієвій Лаврі) (1730).
Євангельські Читання
Утр. – Лк., 4 зач., I, 39-49, 56. Лит. – 1 Кор., 159 зач., XV, 12-19. Мф., 84 зач., XXI, 18-22. Богородиці: Флп., 240 зач., II, 5-11. Лк., 54 зач., X, 38-42; XI, 27-28. Свт.: Євр., 335 зач., XIII, 17-21. Лк., 24 зач., VI, 17-23.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Господь засудив смоківницю на безпліддя за те, що з виду вона так була покрита листям, що слід було на ній бути і плодам, яких на ділі не виявилося.
Якщо перенести це на християнське життя, то листя означають зовнішні справи благочестя та зовнішні подвиги, а плоди – внутрішнє налаштування.
За законом так: перші повинні виходити з останніх; але через поблажливість до немочей – крайня міра: останні повинні розвиватися разом з першими.
Коли перші у силі, а останніх немає і в зародку, то звідси виходить брехня життя, яка проявляється так: здаватися, але не бути.
Спочатку, можливо, і не мається цей нещасливий настрій у думці, а потім він непомітно стає устроєм життя.
Хто наляже дуже на зовнішність та прив’яжеться до неї, у того увага до серця закривається, почуття духовні глухнуть та оселяється холодність.
На цій стадії життя духовне завмирає; залишається вид благочестя без нього. Поведінка зовні справна, а всередині все навиворіт.
Наслідком цього є безпліддя духовне: робляться справи, але вони всі мертві.
