| Cедмиця 5-та після П’ятидесятниці. Глас 3 | Петрів піст. |
Мчч. Леонтія, Іпатія і Феодула (70–79). Прп. Леонтія, канонарха Печерського, в Дальніх печерах (ХIV). Прмч. Никанора (Морозкіна), сщмчч. Василія Смирнова, Олександра Крутицького, Василія Крилова і Сергія Кроткова пресвітерів (1938). Знайдення мощей прав. Іони Одеського (1996). Знайдення мощей свт. Віктора (Островидова) спов., єп. Глазовського (1997). Боголюбської ікони Божої Матері, у Боголюбові Володимирської області (1157). Шановані списки з Боголюбської ікони Божої Матері: Зимарівська (ХIII) і Московська (1157). Стрітення Пюхтицької ікони Божої Матері, йменованої «Біля джерела» (1946). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: Рим. 15:7-16 (зач. 117).; Мчч.: Діян. 12:1-11 (зач. 29). Євангеліє.: Мф. 12:38-45 (зач. 48).; Мчч.: Ін. 15:17-16:2 (зач. 52). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Святий Іоанн свідчив про Христа Іісуса, що Він є воістину “Агнець Божий, що бере на себе гріх світу” (Ін. 1:29), — є обітований Визволитель, всіма очікуваний. Чули це ті, хто був при ньому, і повірили. Від них пройшло це свідчення в народ, і всі стали думати, що засвідчений Іоанном не проста людина. Спаситель вказав на це, коли в останні дні в храмі запропонував очільникам церковним запитання, “звідки хрещення Іоаннове, з неба чи від людини?” (Мк. 11:29-30).
Ті ухилилися від відповіді, тому що вони не могли не бачити, що Іоанн не сам від себе прийшов, водою хрестячи. Але скажи вони це — негайно повинні були визнати і свідчення його, що перед ними Обіцяний, і внаслідок того підкоритися Його вченню. А цього вони не хотіли не з якихось ґрунтовних причин, а лише через упередження. Але їхня впертість анітрохи не применшує сили свідчення св. Іоанна. Воно й досі настільки ж доказове, як було, коли вийшло з вуст його. І ми Іоанна чуємо, який вказує нам істинного Спасителя, і тим оживляємо віру свою, як віру, що має за собою відчутні докази.
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
