Фактично, всенічне бдіння, яке складається з вечірні, утрені, дев’ятого та першого часів, складає з Божественною літургією єдине ціле. У часи перших християн так і було. Про це у своїй книзі «Толковий Типікон» дуже гарно писав професор Київської духовної академії Михаїл Скабалланович.
Християни перших віків після Різдва Христового вечірню служили ввечері, перед ранком вона закінчувалася утренею. Тому і священницький возглас перед великим славослів’ям «слава Тобі, Показавшому нам світ» співпадав саме зі світанком, а на велике славослів’я сходило сонце, і віряни разом зі священником дякували Богу за те, що Він створив для них новий день. Після утрені відразу починалася Літургія. До речі, на Афоні і навіть у кількох українських монастирях збереглася традиція служити утреню зранку перед Літургією.
В етимологічному сенсі всенічне бдіння – це також літургія, оскільки грецьке слово «літургія» перекладається як «загальна, спільна чи громадська служба».
Важливо відвідувати не тільки саму Літургію, але і всенічне бдіння, яке їй передує, оскільки воно фактично є початком Літургії, початком добового православного богослужіння. Адже церковний день за старозавітною традицією починається з вечора – з вечірні.
Можна навести такий приклад: ми ж не приходимо у кінотеатр на фільм, коли вже половину показали, нам хочеться подивитися кінострічку з першого кадру цілком, щоби мати цілісне уявлення про фільм.
Приблизно те ж відбувається і з всенічним бдінням та Літургією. Приходячи тільки лише на Божественну літургію, ми пропускаємо половину події. Адже Літургія на дев’яносто відсотків свого молитовного обсягу – це служба незмінна, а основне духовне та змістове навантаження пам’яті дня (сенс події, яку ми святкуємо – до прикладу, двунадесятого свята чи святого, якого вшановуємо) припадає на всенічне бдінння: стихири, паремії, полієлей з читанням Євангеліє, канони і т.д.
Не відвідуючи всенічні бдіння, ми залишаємо велику прогалину у своєму духовному розвитку, позбавляючи себе Божественних святоотечеських слів з історії Церкви чи житій святих.
Існує у наших храмах також порочна практика присутності на всенічному бдінні, але після помазування святим єлеєм на полієлеї відразу йти додому.
По-перше, відразу за полієлеєм розпочинається читання канонів – особливо великих за об’ємом молитов, де розгорнуто та глибоко розкривається духовний сенс події, яку святкуємо, чи житія святого (святих), дещо пізніше співається Пісня Богородиці, у якій ми возвеличаємо Божу Матір (вважається, що у цей час Вона є присутньою у храмі та благословляє тих, хто молиться), а після співається дуже трепетне та ніжне велике славослів’я. У ньому людство дякує своєму Творцю за всі ті блага, які Він дає нам – грішним людям. І як не залишитися на ньому і не подякувати своєму небесному Отцю, як не висловити Йому свою синівську любов?
По-друге, це неправильно, тому що тим самим ми порушуємо церковний устав. Адже відпуст, який перед закінченням служби проголошує священник на солеї, він же ж і тому відпуст, що ми отримуємо благословення на відпущення з храму. До цього нам слід залишатися у церкві, з увагою молитися, якщо, звичайно ж, немає невідкладних справ. Зрозуміло, що випадки бувають різні, але все-таки слід себе примушувати до церковної служби, щоб з Божою допомогою здобути благодатний навик.
Православне церковне богослужіння – це відблиск-образ райського ангельського славослів’я Богу, і якщо ми тут, на землі, не звикли молитися, то що ми будемо робити там – у Царстві Небесному? Тим більше, служба церковна і молитва вже зараз дасть душі ту їжу, яку не зможу дати ніщо земне: мир та спокій у Бозі.
Ієрей Андрій Чиженко
Переклад з російської Любові Максимчук
