Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф.
Слово «доля» (слов’янською: «судьба») походить від словосполучення «суд Божий». Таким чином, те, що ми розуміємо під долею як певним запропонованим нам вище «планом» нашого життя, насправді є реалізацією Божественної волі щодо кожної людини.
У той же час православне богослов’я ніколи не підтримувало ідею долі як сліпого року, тобто того, що абсолютно зумовлене для нас. Безумовно, Бог все знає: що було, що є і що буде, і в бутті немає такого тимчасового відрізка, який був би прихований від Творця. Але при цьому всевідання Боже не є таким, що зумовлює це.
Преподобний Іоанн Дамаскін пише: «Маємо знати, що Бог все наперед знає, але не все зумовлює».
Святі отці кажуть: Бог не визначає наші вчинки, а передбачає їх. Що це означає? Передусім, те, що в разі приречення в житті кожного з нас уже немає місця для нашої власної волі. Якщо є приречення, то від нас вже в цьому житті нічого не залежить. Якщо ми зумовлені до погибелі – обов’язково загинемо, незалежно від того, будемо робити добро чи ні. Іншими словами, якщо наша «доля» потрапити в пекло, ми нічого не зможемо зробити, щоб змінить цю долю. А значить можна, власне, нічого й не робити, адже, незважаючи на те, що ми будемо виконувати заповіді Божі чи ні, будемо любити Бога і ближніх чи ні –ніяк не вплинемо на нашу долю.
Однак Православна Церква завжди відкидала подібну думку. У взаємовідносинах людини і Бога є один головний принцип – принцип свободи. Священномученик Іриней Ліонський говорить, що свобода – це найбільший дар, даний Творцем людині, тому Він ніколи не порушує людської свободи.
Отже, наша доля залежить тільки від того, як ми використовуємо свою свободу: направляємо її на служіння Богові і ближньому або гріху. І тільки так вирішується наша доля: не від волі випадку, не помахом «сліпої долі», але в залежності від того, як ми використовуємо найбільший Божий дар, даний людині при творінні – свободу.
