(Сказання святого Григорія Двоєслова про монаха, що помер у епітимії, та післятридцятиденному поминанні за нього)
Душам, що померли з вірою, але не встигли принести плодів гідних покаяння, спасительними бувають молитви, піднесені за них та звершені з вірою в пам’ять їх благотворення, а особливо принесення за них безкровної жертви Тіла та Крові Христових.
Про особливу милостивну силу для померлих безкровної жертви св. Кирил Ієрусалимський говорить: “Превелика користь буде душам, за яких приноситься моління, коли пропонується свята та страшна жертва”. Про те ж вчить нас і св. Златуст. “Не полінуємося ж, – говорить він, допомагати тим, хто відійшов від нас, та приносити за них молитви, бо передує цьому загальна для всього світу особлива жертва… І, без сумніву, можливо здобути їм прощення через дари, які приносяться за них, і через тих, хто згадується разом з ними ( на 1 Кор. бесід. 41). Те ж, зрештою, підтверджують і приклади. Ось один з них.
“Був, – говорить св. Григорій Двоєслов, – монах, який, захворівши до смерті, повідав своєму рідному брату, що ним у келії приховано золото. А слід зауважити, що монастир, у якому він жив, був гуртожильний, і устав його був таким, щоб у братії все було спільне та ніхто не мав права що-небудь вважати своїм і тим більше щось приховувати. Пізніше про вчинок інока дізналися й інші монахи, а потім, як начальнику, сказано було і мені. Щоб ікон відчув тяжкість свого гріха та розкаявся у ньому, я заборонив братії провідувати його. А після його смерті, щоб на майбутнє застерегти інших від подібного гріха, повелів похоронити його поза монастирським кладовищем і на його могилу кинути приховане ним золото. Усе було виконано.
Але пройшло тридцять днів після його смерті, і мені стало надзвичайно шкода його. Думаючи, що у загробному житті він страждає, я став вишукувати засобів, щоб полегшити його участь, і зупинився на такому. Покликавши економа, я повелів йому відслужити за померлим тридцять заупокійних літургій та заповідав також всім творити загальну молитву за нього. Таке розпорядження моє було для померлого надзвичайно благотворним. У день, коли була звершена за ним остання тридцята літургія, він явився своєму рідному брату і сказав: “Досі, брат, я жорстоко і страшно страждав; тепер же мені добре, і я знаходжусь у світлі”. Брат померлого передав про своє бачення інокам, і всі вони переконалися, що покійний був звільнений від муки заради стасительної, принесеної за нього жертви”.
Отож, браття, з вірою у великі та безмежні заслуги Господа, що постраждав та помер за нас, наскільки можливо частіше згадуйте молитовно самі та просіть служителів вівтаря поминати перед престолом Божим, під час принесеної безкровної жертви, ваших померлих братів. Благотворна сила цієї жерви простягається, як бачите, і за межі цього Світу і, звісно, дасть і душам тих, кого ви поминати будете, вічний спокій. Амінь.
