Молитва – справа не монахів тільки,
а й усіх християн.
Свт. Феофан
( Листи. Вип.2, стр. 89, л.256)
Молитва – найголовніша справа у життя християнина. Молитва – це подих духу. Є молитва – живе дух, немає молитви – немає життя в дусі.
Стояти перед іконою і класти поклони – це ще не молитва, а тільки один із її факторів; читати молитви на пам’ять чи з книжки, або слухати їх – це теж іще не молитва, а тільки знаряддя або спосіб її пробудження.
Сама молитва є народженням в нашому серці одного за іншим благоговійних почуттів до Бога – це відчуття самоприниження, відданості, подяки, славослів’я, прохання, покірності волі Божій, сердечного преклоніння перед Богом та інше.
Вся наша турбота тут повинна бути про те , щоб під час молитви ці і подібні відчуття наповнювали нашу душу, щоб серце не було пустим. Коли в серці є ці почуття, чи хоча б одне з них, яке дійсно спрямоване до Бога, то молитвослів’я наше і є молитвою, а якщо ні – воно ще не є молитвою.
Читати також: Молитва – подих душі
Молитву, тобто направлення серця до Бога, потрібно стимулювати та постійно підкріплювати. Потрібно виховати в собі молитовний дух.
Першим способом для досягнення цього є читання чи слухання нами молитов.
Читай чи слухай молитву як належить і неодмінно наблизиш серце своє до Бога, тобто ввійдеш у молитовний дух. У молитвах святих отців рухається велика молитовна сила, і ті, хто з увагою та всім серцем проникає в молитву, той у силу закону взаємодії неодмінно відчує молитовну силу.
Щоб наші молитвослів’я перетворити на засіб до виховання молитви, необхідно звершувати їх так, щоб думка і серце сприймали зміст цієї молитви.
Ось для цього три найпростіших правила:
- не починай молитву без певної підготовки,
- не молись як-небудь, а з увагою і почуттям ,
- після молитви не відразу переходь до світських справ.
Святитель Феофан
