Мета життя православного християнина – єднання з Богом. Слово релігія так і перекладається з латині – відновлення зв’язку.
Наша християнська релігія також називається – православною вірою. Слова віра, довіра – однокореневі. Ми віримо в Бога і довіряємо Йому. Ми впевнені у тому, що Господь завжди поруч, завжди близько і ніколи не залишить чад своїх, котрі звертаються до нього. Саме впевненість, а не самовпевненість, тобто надія лише на свої власні немічні сили.
Християнин знає, що в його житті діє Промисл Божий, який веде до спасіння часом і через складні випробування. Ось чому православний не є одиноким у цьому світі. Бог ніколи його не залишить. Цим православний відрізняється від людей не віруючих та маловірних. Їх життя – постійна напруга, страх: як вижити в цьому світі? Що буде завтра? У православної людини не повинно бути страху ні перед чим. Досконала любов до Бога, віра в Нього виганяє страх (1 Ив 4, 18). Але віра – це не просто визнання того, що існує певний Космічний Розум, Абсолют. Віра – це живий зв’язок з Живим Богом.
Без віри неможлива дія ні одного таїнства чи навіть обряду. Благодать Божа, зцілююча і підкріпляюча нас, дається лише через особисту віру. Священнодія – це не магічний ритуал: за нас звершили якусь дію, і тепер в нас все буде добре. Ні, потрібно відкривати своє серце Богу, звертатись до Нього особисто.
Якщо ми відкриємо Євангеліє, то побачимо, що Господь творить чудеса (і зцілення, зокрема) або по віри тих, хто звертається до Нього, або по вірі тих людей, які просять за хворих. Наприклад, одного разу Господь повчав народ в одному будинку. До цього будинку принесли розслабленного, тобто паралізовану людину. Не маючи можливості через велике скупчення людей увійти до будинку, ті хто принесли хворого, розібрали дах і спустили постіль з хворим до ніг Спасителя.
Ісус, побачивши їх віру, говорить паралізо-
ваному: “Чадо! Прощаються тобі гріхи твої (Мк 2, 5). І зцілив його. Бачимо, що чудо здійснилось через віру друзів, які дуже хотіли зцілення.
А ось приклад особистого звернення. Жінка, яка хворіла кровотечею 12 років і витратила все майно своє на лікарів, мала сильну віру в те, що лише доторкнувшись до одягу Спасителя вона отримає зцілення. І віра її не була поругана. Торкнувшись до одежі Христа, вона отримала зцілення. І сам Господь похвалив її віру, сказавши: дерзай дочко! віра твоя спасла тебе! (Мф 9, 22). І таких прикладів у Святому Письмі не мало.
Найголовніші питання – як знайти віру і як укріпити її в своєму серці? Віра набувається через звертання до Бога, через молитву. Людина, яка молиться, починає відчувати присутність Бога у своєму житті, і їй уже не потрібні докази буття Бога. Вона знає, що, звертаючись з молитвою до Бога, отримує , про що просить.
Друге, чим підкріплюється віра, це вдячність Богу. Потрібно бачити у своєму житті благодіяння і дари Божі, які ллються на нас. Дякувати Богу потрібно не лише за благодіяння, а й за випробування. “Сталось добре – благословляй Бога, і добре залишиться. Сталось погане – благословляй Бога, і погане припиниться. Слава Богу за все!” – каже святитель Іоанн Златоуст.
У молитвах ми звертаємось не тільки до Бога, але і до Матері Божої, Прес
вятої Богородиці. Вона – мати всіх православних християн. Коли Спаситель був прибитий до Хреста, терпів муки і страждання за людей, Він побачив апостола Іоана Богослова і Свою Матір, біля Хреста. Господь сказав Їй: це син Твій, а учню – це Мати твоя!
Цим Він в особі Іоана Богослова всиновив Матері Божій увесь рід людський. І з тих часів ми звертаємось до Неї як до нашої Заступниці перед її Сином.
Також ми молимося до святих угодників Божих і святих Ангелів, як до наших небесних покровителів та молитвенників за нас перед престолом Божим. Вони охороняють нас від всякого зла і помагають у добрих справах.
