– Геронде, кажуть, що збираються спалювати мертвих – нібито «з міркувань гігієни і для економії земельних площ».
– З міркувань гігієни? Та ти ж тільки послухай! І не соромно їм таке говорити? Те, що всю атмосферу запаскудили, так це нічого, а кісточки їм, бачите, заважають! Та ж останки, крім всього іншого, ще й обмивають. А щодо «економії землі», невже не можна у всій Греції з усіма її лісами знайти місце для цвинтарів? Одному професору університету я сказав «пару теплих слів» щодо всього цього. Як же так: для сміття знаходять стільки місця, а для священних останків не знаходять. Земля є дефіцитом, чи що? А скільки мощів Святих може бути на цвинтарях? Про це вони не подумали?
У Європі спалюють мертвих не тому, що їх ніде ховати, але тому, що кремацію вважають справою прогресивною. Замість того, щоб вирубати якийсь лісочок і звільнити місце для мертвих, скоріше звільнять місце від них самих, спалюючи і перетворюючи їх на попіл. Потім кладуть цей попіл у малюсіньку коробочку і вважають усе це справою прогресивною. Мертвих спалюють тому, що нігілісти хочуть розкласти все – включаючи людину. Вони хочуть зробити так, щоб не залишилося нічого, що нагадувало б людині про її батьків, про її дідів, про життя її предків. Вони хочуть відірвати людей від Передання, хочуть змусити їх забути про життя інше і прив’язати до життя цього.
– Однак, Геронде, говорять, що в деяких муніципалітетах Афін дійсно виникла така проблема – ніде ховати мертвих.
– Так пустирів же стільки! Невже не можна знайти трохи землі? Навколо Афін є багато занедбаних земель, які належать місту. І я знаю людей з уряду, які у передмісті Афін мають багато землі. Що, не можна влаштувати там цвинтар? Та й відомо, що більшість мешканців Афін родом із провінції. Чому б не відвозити покійних для поховання в їхні міста і села? Нехай кожного везуть на його батьківщину і там ховають. Там, у провінції, похорон не потребує і великих витрат, треба буде тільки заплатити за перевезення тіла. Нехай оголосять, що тих, хто переїхав до Афін в останні роки, після смерті мають поховати там, звідки вони приїхали. Та так і краще було б. А тим сім’ям, які живуть у столиці не менше трьох поколінь, треба знайти місце в місті. Коли, через три роки після похорону, останки дістануть з могили, нехай складають їх у більш глибокі загальні могильники. Невже це важко? Подивися, як глибоко люди зариваються в землю, добуваючи вугілля. Нехай і для останків зроблять якесь велике сховище і зберігають їх там усіх разом.
Повага зникла зовсім. Ти тільки глянь, що зараз діється! Власних батьків діти здають у будинки для літніх людей! А в давнину піклувалися навіть про постарілих биків, не вбивали їх і говорили: «Це ж наші годувальники». А як шанували мертвих!.. Пам’ятаю війну: з яким ризиком ми ходили ховати вбитих! Священик, зрозуміло, був зобов’язаний піти. Але солдати йшли разом з ним – нести тіла своїх убитих товаришів – у заметілі, у морози, під градом куль. Під час Громадянської війни в 1945 році, перед призовом в армію, я допомагав нашому церковному сторожеві збирати і ховати вбитих. Першим йшов священик з кадилом. Як тільки долинав свист снаряда, ми падали на землю. Давай, піднімайся. Знову свист снаряда – знову на землю. Потім, коли я вже був солдатом і ми, роззуті, сиділи в снігах, нам сказали, що бажаючі можуть піти зняти взуття з убитих. Ніхто навіть з місця не рушив. Ех, пройшли ті добрі часи!
Зло в тому, що ті, хто має владу, мовчать, погоджуються з тим, що відбувається. З того моменту, як виникла ця проблема з покійниками, Церква повинна була зайняти і виразити конкретну позицію, щоб проблема була вирішена, тому що [своїм мовчанням] Церква дає людям світу цього можливість втручатися в духовне і говорити все, що їм прийде у голову. Але ж це – нечестя. І як нинішній світ матиме благословення від Бога? До чого ж ми докотилися! Поступово хочуть позбавити людину її гідності. Ех, тому і місця для мертвих зараз знайдеться багато, навіть більше, ніж досить…
