6 листопада – Ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість»

«Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями», – каже нам праведний Іов Багатостраждальний. А мудрий Екклесіаст додає: «Тому, що всі дні її скорботи, і її праці неспокійні; навіть вночі її серце спокою не знає». Спосіб вгамувати серце у кожного свій: комусь допомагає музика, комусь – усамітнення, хтось шукає істину в чарці з міцним напоєм, а хтось надихається думкою про те, що все неодмінно налагодиться. Але всі ці надії часто розбиваються об сувору невблаганність реалій. А вони підтверджують, що лише людина, яка на Бога сподівається, не осоромиться, і тільки та, чия надія в Бозі, ніколи не буде переможена.

Іноді мені здається, що якби не було у нас, смертних, віри – ми б так і загрузли в тому життєвому болоті, копошачись у своїх болячках, розладах, захворюваннях, образах, проблемах та скорботах. А так, пікнеш – Господи, допоможи, Господи, не покинь, Господи, Господи, Господи, – дивишся – і хмари над головою розходяться. Але є та, про яку ми згадуємо часто навіть раніше, ніж про допомогу Божу. Згадайте себе: скільки б років не було людині, навіть у солідному віці, не кажучи вже про дітей, перший наш «ах» в переважній більшості випадків спрямований до матері.

 Фахівці стверджують, що перелік зафіксованих свідчень про чудеса перед цією іконою – мабуть, найдовший серед богородичних.

На жаль, літа наших земних матерів не вічні, але у віруючої людини є й інша Матір. Розрадниця в скорботах і печалях, Підтримка, Відрада, Допомога, Рука, що витирає сльози і підбадьорює в найскладніших життєвих ситуаціях, що дарує душевну рівновагу і серцевий спокій. Вона, за словами святителя Іоанна Златоуста, – «перша Спадкоємиця Божественних дарувань і перша Подателька цих дарів і благословень людям, які шукають допомоги у Господа і милостей у Неї».

Історія

За образом Богородиці «Всіх скорботних Радість», який Православна Церква згадує сьогодні, закріпилася репутація унікального явища в історії іконопису. І не тільки через її назву, що говорить сама за себе: фахівці стверджують, що перелік зафіксованих свідчень про чудеса перед цією іконою – мабуть, найдовший серед Богородичних.

Це й не дивно: потоки людей, захоплених скорботами і бідами, які не убожіють не тільки з часів появи чудотворного образу Пречистої, але, напевно, від Ноєвого потопу. Швидше за все, це і послужило небувалій популярності ікони, що отримала назву від початкового рядка однієї з Богородичних стихир. Слов’янській душі близький і зрозумілий цей сенс – надія на Богоматір, готову відгукнутися на крик про допомогу скорботних, знедолених, немічних, стражденних, дати «голим вбрання і хворим зцілення».

Відомо, що в 1688 році ікона вже була дуже старою і після прославлення її зміцнили кипарисовими вставками.

Іконографія образу точно передає цей посил, хоч і існує в безлічі варіантів. Найбільш відомі два типи – Богородиця з Немовлям на руках (наприклад, московська зі Спасо-Преображенської церкви на Ординці) і без Немовляти (петербурзька з Тихвінської каплиці, так звана «з грошиками»). На обох типах ікон обов’язково зображуються люди, охоплені скорботами і недугами, і Небесні сили, які вчиняють від імені Божої Матері благі діяння. Пречиста стоїть на півмісяці (образ з Книги Одкровення – апокаліптична Жінка, зодягнена в сонце) або на хмарах у повний зріст в сяйві мандорли (німб особливої овальної витягнутої форми). В руці Богородиці чотки, сувій або хліб. Існує ізвод, де Богоматір представляють без Немовляти зі скіпетром у правій руці, а лівою Вона передає хліб «прагнучим голодним». Вгорі на хмарах зображують Господа Саваофа або Новозавітну Трійцю.

Першою іконою з такою назвою був відомий тільки за згадуванням у документах образ, написаний у 1683 році придворним живописцем Іваном Безміним. Він працював у європейській стилістиці і, мабуть звідси і паралелі із західноєвропейською іконографією – «Мадонна у славі», «Gloria», «Мізерікордія», «Милуюча», «Розаріум».

Ікона «Всіх скорботних Радість», згідно з переказами, вперше прославилася як чудотворна у 1688 році в Москві, в церкві Преображення на Великій Ординці, де і зберігається нині (в честь ікони освячений північний боковий вівтар храму).

Як, коли і за яких обставин образ потрапив сюди, – точних даних немає. Ймовірно, це сталося у 1685 році, коли на пожертвування Євдокії Акінфової була заново відбудована нова кам’яна церква на місці старої дерев’яної. Відомо, що у 1688 році ікона вже була дуже старою і після прославлення її зміцнили кипарисовими вставками.

Крім Богородиці з Немовлям, над якими парять два Ангела з ріпідамі, ще однієї пари Ангелів серед стражденних людей, на образі зображені святі: зліва – Сергій Радонезький і Феодор Сікеот, а праворуч – Григорій Декаполіт і Варлаам Хутинський. Це свідчить про патрональний характер ікони – вона писалася саме для цього храму, адже в кам’яній Спасо-Преображенській церкві на Ординці був приділ преподобного Варлаама Хутинського, а стара дерев’яна церква була освячена в його честь. Над Богородицею іконописець зобразив Вітчизну (цей іконографічний варіант Святої Трійці був згодом заборонений на Великому Московському соборі 1667 р.). Під ногами Цариці Небесної – картуш – орнаментальна окантовка у вигляді сувою з згорнутими кутами, де був поміщений кондак іконі: «Не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, крім Тебе, Владичице. Ти нам допоможи, на Тебе сподіваємося і Тобою хвалимось, Твої бо є раби, не будемо посоромлені».

Чудеса

Дивовижна подія, що поклала початок низці чудесних зцілень, сталася 6 листопада 1688 року. Церковний запис Преображенської церкви говорить: «В Літо 7196 місяця Октовріа в 24-й день… в царстві граді Москві… Є якась вдова ім’ям Євфимія, Петрова дочка, по словам Папіна, Святійшого ж кира Іоакима патріарха єдиноутробна сестра… лежаше вона на одрі своєму ледве жива сущи, продолжашеся хвороба єя річний час, яко бачити вже їй до смерті, але і внутреннім являтися з боку єя».

Сліпі бачили, німі говорили, глухі чули, у бездітних сімей народжувалися дітки.

Отже, рідна сестра Патріарха Московського Іоакима, вдова Євфимія Петрівна Папіна страждала від невиліковної хвороби – жахливої рани на боці. Одного ранку, під час молитви, змучена жінка почула голос: «Євфимія, чому в скорботі своїй не вдаєшся ти до загальної Цілительці всіх?» – «Де ж знайти таку цілительку?» – смиренно запитала хвора. І тоді голос повелів звернутися до священика «храму боголіпно Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа і преподобного отця Варлаама Хутинського, новгородського чудотворця», що на Великій Ординці в Москві, з тим щоб той взяв там «на лівій стороні в трапезі, де зазвичай стають жінки», образ Пречистої і відслужив перед ним молебень з водосвяттям. Євфимія поспішила виконати сказане і отримала зцілення.

Церковні книги свідчать, що з того часу безліч людей за слізними молитвами до Пречистої почали отримувати зцілення і позбавлення від своїх скорбот: сліпі бачили, німі говорили, глухі чули, у бездітних сімей народжувалися дітки. Царська сім’я також глибоко шанувала чудотворну Скорбященську ікону. У 1711 році, під час переїзду царської резиденції в Петербург, сестра Петра I велика княгиня Наталія Олексіївна відвезла з собою копію образу, який став одним з головних святинь нової столиці і з часом опинився в однойменній Скорбященській церкві на Шпалерній вулиці.

Диву саме від цієї ікони приписувалося припинення епідемії віспи, яка лютувала в часи Катерини II. Згодом, вже до початку ХХ століття з’ясувалося, що в Петербург перевезли копію московського образу.

У кожного століття свої скорботи – лише дарована Пречистою радість позбавлення від них залишається тією ж, що і багато століть тому.

23 липня 1888 року над північною столицею розігралася гроза. Удар блискавки припав на каплицю біля скляного заводу, випалив внутрішні стіни разом з усіма іконами і наробив багато біди. Дивом уцілів єдиний образ: з темного старого від часу лику Пречистої зійшли пізніші нашарування, він прояснився і став яскравим, а 12 мідних монет з кухля для подаяння, що стоїть поруч, глибоко врізалися в іконну дошку.

Новий образ стали називати «Всіх скорботних Радість з грошиками». Вже наступного дня до напівспаленої каплиці пішли люди, почалися і вже не припинялися дивовижні зцілення. На петербурзькому ізводі Богоматір простягає руки, лик схильно ліворуч, царського вінця немає. Вгорі ікони, в хмарах – благословляє Спаситель, навколо – Ангели, люди, зелені гілки і 12 монет.

На місці старої каплиці незабаром був побудований Скорбященський храм. Після революції його підірвали, але чудотворну ікону врятували віруючі. У роки Великої Вітчизняної війни, під час блокади святий образ помістили в Свято-Троїцькому храмі. Зараз щосуботи тут відбувається молебень – в останні роки Богородиця явила новий благодатний дар за молитвами перед Своєю іконою – зцілення стражденних від алкоголізму і наркоманії. У кожного століття свої скорботи – лише дарована Пречистою радість позбавлення від них залишається тією ж, що і багато століть тому.

Коли вдарить грім

Звичайно, крім щиро віруючих і тих, хто сподівається, в будь-який час знаходяться і скептики. Ось, прочитає людина, що має сумнів, цей матеріал і скаже: це, звичайно, чудово, чудотворна ікона, допомога за молитвами до Богородиці і все таке. Нагрішили люди, ось і відмолюють своє. Але ось я, раб Божий ім’ярек, намагаюся жити по совісті, нікого не ображаю, не краду, не вбиваю – що ж таке діється в моєму житті? За що мені ось це все: хвороби, прикрощі – все те, що називається містким словом – скорботи.

Досить повно на такі сумніви відповів святитель Ігнатій Брянчанінов: «Пошкоджена природа наша постійно потребує, як протиотруту, скорботи; ними погашається в ній співчуття до гріховної отрути пристрастей, особливо до гордості, ними виводиться «служитель Божий з пихатої неправильної думки про себе в покору і духовний розум». Іншими словами – що, як і скорбота приводить помутненний людський розум до усвідомлення великої кількості своїх справ і вчинків, що, як не скорбота змушує здригнутися холодне серце, що, як не скорбота, приводить до тями краще холодного душу.

Не дарма в народі кажуть: поки грім не вдарить – мужик не перехреститься. Ось і хрестимося, і молимося, в більшості випадків, тільки коли обкладе з усіх боків, коли гряне той самий рятівний «грім». Залишається тільки дякувати мудрому Господу, Який посилає нам лікуючі нас скорботи, за Його терпіння й любов до людей.

На образі, який ми згадуємо сьогодні, Матір Божа стоїть посеред таких же, як ми – безлічі немічних, скорботних, нужденних. Одним Вона дарує розраду, іншим зцілення, всім – допомогу і головне – радість про спасіння у Христі Ісусі. І тільки від нас самих залежить – чи побачимо ми себе серед тих бідних, що схилили голови у ніг Богородиці на святій іконі. Чи зможемо ми, слідом за Іовом Багатостраждальним сказати: «Я отримав добре з руки Господа, невже я не перенесу погане?».

А Ти, всіх скорботних Радість, не покинь нас і допоможи на цьому непростому шляху!

P.S. А молитву до чудотворного образу «Всіх скорботних Радість» читати без сліз складно.

Надія ненадійних, сила безпомічних, притулок збурених, покров напаствуємих, заступлення ображених, хлебоманно, усолоджучих голодних, нектар небесного упокоєння спраглих, Мати Преблагословенного Бога, Преблагословенна і Пренепорочна Діво! До Тебе єдиної вдаюся, до Твого покрову вседушно схиляю коліна, Владичице. Не погордуй плачу і сліз, утіши плачущих! Аще жахає мене моя негідність і окаянство моїх гріхів, але запевняє мене цельбоносний цей образ, на ньому ж благодать Твою і силу, бо невичерпне море, бачу: сліпих прозрілих, скачущих кульгавих, мандрівних під захистом Твого піклування, матірно упокоєних і з усіх прохань благощедроствующих; на оних помилування образ дивлячись, прибігаю, сліпий єси душевнима очима і хромий душевними почуттями. О, Світло незаходиме! Просвіти і виправ мене, весі всяку мою скорботу, весі всяку біду, не погорди моління мого, Кориснодательниця! Просвіти мене грішного, не погорди мене скверного; вем, яко вся можеши, що я воліші, о добра надіє моя, моя надія від грудей матері моєї. До Тебе прихильний єсмь від утроби матері моєї, Тобі залишений єсмь, не залиш мене, не відступи від мене, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Джерело