31 травня Церква святкує пам’ять святих отців всіх Вселенських Соборів. У цьому святкуванні зібрано сім стовпів Церкви Христової – сім Вселенських Соборів.
Однак що ж таке Вселенський собор? Для чого їх скликали, які рішення ухвалювали та яке значення вони мають для всієї Вселенської Церкви?
Що таке Вселенський собор?
Якщо розглядати етимологію слів «вселенський собор», то саме слово «собор» значить «зібрання», а слово «вселенський» буквально означає «всесвітній». Таким чином Вселенський Собор – це зібрання православних єпископів (предстоятелів всіх Помісних Церков), священиків та інших осіб, як представників усієї Православної Церкви.
Собори названі «вселенськими» тому, що на них були присутні єпископи з усього християнського світу.
Вселенські Собори є вищою церковною владою, вони відбуваються під проводом Святого Духа, що діє у Церкві. Рішення Вселенських Соборів з питань віровчення, законодавства й церковної дисципліни визнаються непогрішними в силу того, що Собор діє не сам від себе, а за дією в ньому і через нього Святого Духа. Визначення і правила Вселенського Собору простягаються на всі Помісні церкви.
Для чого скликали Вселенські Собори?
Вселенські Собори скликали для вирішення особливо важливих церковних питань, які стосуються богопізнання й богошанування, та мають значення для всієї Вселенської Церкви. Вони зазвичай скликалися у найскладніші історичні періоди життя Церкви, коли хвилювання у християнському світі ставили православний народ перед вибором. На таких Соборах були присутні по можливості представники всіх Помісних Церков, пастирі й учителі з усього Всесвіту.
Скільки існує Вселенських Соборів?
Православна Церква визнає сім Вселенських Соборів:
- I Нікейський; І Константинопольський;
- Ефеський;
- Халкидонський;
- II Константинопольський;
- III Константинопольський;
- II Нікейський.
Перші два Вселенських Собори відбулися в IV столітті. Це була освітня епоха, коли трудились на ниві Христовій великі вчителі Церкви Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов, Афанасій Великий, Миколай Мирлікійський та багато інших.
І Вселенський Собор відбувся у 325 році за правління імператора Костянтина Великого у місті Нікеї. Собор був спрямований проти лжевчення Олександрійського пресвітера Арія, який відкидав Божество і предвічне народження від Бога Отця другої Особи Святої Трійці – Сина Божого. На цьому Соборі було засуджено і відкинуто єресь Арія й затверджено догмат про Божество Ісуса Христа, а також складено перші сім членів Символу віри й двадцять канонічних правил.
ІІ Вселенський Собор скликаний у 381 році за імператора Феодосія Великого у місті Константинополі. Метою зібрання стала єресь Македонія, який відкидав Божество Духа Святого. Цим Собором було засуджено згубне лжевчення Македонія і затверджено догмат про рівність і єдиносущність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином. Також на цьому Соборі Нікейський Символ віри був доповнений п’ятьма членами і отримав назву Нікео-Царгородський. Отцями Собору було складено сім канонічних правил, одним з яких заборонено вносити будь-які зміни в Символ Віри.
Третій Вселенський Собор був скликаний в місті Ефесі в 431 році за царювання імператора Феодосія Малого. Скликання Собору було спрямоване проти лжевчення Константинопольського архієпископа Несторія, який стверджував, ніби Пресвята Діва Марія народила людину Христа, з Яким Бог потім з’єднався і перебував в Ньому. Собор засудив єресь Несторія і постановив визнавати, що в Ісусі Христі з часу втілення з’єдналися два єства: божественне й людське. Також було визначено сповідувати Ісуса Христа – істинним Сином Божим, а Пресвяту Діву Марію – Богородицею й прийнято вісім канонічних правил.
Четвертий Вселенський Собор проходив у 451 році в місті Халкідоні при імператорі Маркіяні. Собор був скликаний, щоб засудити лжевчення Євтихія, який вчив, що в Господі Ісусі Христі людське єство зовсім поглинуте Божеством, і визнавав у Христі тільки єство Божественне. Єресь ця отримала назву монофізитства. На Соборі було засуджено вчення Євтихія та затверджено, що Христос – Досконалий Бог і разом Досконала Людина, Одна Особа, яка вміщує в Собі два єства, з’єднані незлитно й незмінно, нероздільно й нерозлучно. Крім того було сформульовано тридцять канонічних правил.
П’ятий Вселенський Собор відбувся в Константинополі у 553 році за часів імператора Юстиніана I. На Соборі обговорювалися твори трьох єпископів, що померли в V столітті: Феодора Мопсуєтського, Феодорита Кирського та Іви Едеського. На ньому було підтверджено вчення Четвертого Вселенського Собору, засуджений орігенізм і деякі твори Феодорита Кирського й Іви Едеського. Разом з тим був засуджений Феодор Мопсуестський, вчитель Несторія.
Шостий Вселенський Собор проходив у місті Константинополі в 680 році, за правління імператора Костянтина Погоната. Його завданням було спростування єресі монофелітів, які наполягали на тому, що у Христі не дві волі, а одна. Собор підтвердив давнє вчення Церкви про те, що Христос має в Собі дві волі – як Бог і як Людина. При цьому Його воля по людському єству у всьому згідна з Божественною.Через одинадцять років соборні засідання продовжилися на Соборі, який отримав іменування Пято-шостий, так як доповнив діяння V і VI Вселенських Соборів. Він також отримав назву Трульський, оскільки проходив в царських палатах, іменованих Трульськими. На Соборі було прийнято 102 канонічних правил.
Сьомий Вселенський Собор проходив в 787 році в місті Нікеї при імператриці Ірині. Собор був скликаний для засудження єресі іконоборства. На ньому була спростована іконоборча єресь. Отці Собору визначили почитати святі ікони разом із зображенням Хреста Господнього та склали двадцять два канонічних правила. На Соборі було встановлено свято Торжества Православ’я, який ми з тих пір відзначаємо в першу неділю Великого посту.
Як Собор отримував статус «Вселенський»?
Для засвоєння Собором статусу «Вселенський» необхідна рецепція, тобто перевірка часом, й прийняття його постанов усіма помісними Церквами. Траплялося, що під жорстким тиском імператора або впливового єпископа учасники Соборів приймали рішення, що суперечать євангельській істині й церковному Переданню. З часом такі Собори Церквою відкидалися.
Чи можливий Восьмий Вселенський Собор?
Поширена на сьогоднішній день думка про завершеність епохи Вселенських Соборів не має під собою догматичних підстав. Діяльність Соборів, у тому числі Вселенських, є однією з форм церковного самоврядування і самоорганізації.
Варто зауважити, що Вселенські Собори скликалися у міру виникнення необхідності прийняття важливих рішень, що стосуються життя всієї Церкви. Тим часом, Церква буде існувати «до кінця віку» (Мф.28: 20), і ніде не повідомляється, що протягом усього цього періоду Вселенська Церква не буде стикатися з труднощами, які вимагають вирішення на Собором всіх Помісних Церков. Оскільки право здійснювати свою діяльність на принципах соборності даровано Церкві від Бога, і цього права у неї ніхто, як відомо, не відбирав, тому немає підстав вважати, що Сьомий Вселенський Собор апріорі повинен називатися останнім.
Яке значення мають Вселенські Собори для Церкви?
Сім Вселенських Соборів – це становлення Церкви, її догматів, визначення основ християнського віровчення. Завдяки Соборам було розкрито й сформульовано вчення Церкви, яке засноване на Святому Письмі й Святому Переданні. На Соборах був складений загальний для всієї Церкви Символ віри, визначені правила облаштування церковного життя. Завдячуючи діяльності Вселенських Соборів, Церква змогла встояти перед спокусою єресей, які були розповсюджені у той час. Надзвичайно важливим є те, що в догматичних й законодавчих питаннях Церква ніколи не брала до вищих авторитетів думку однієї людини. Було визначено, і до цього дня так і залишається, що авторитетом в Церкві вважається соборний розум Церкви.
Інколи ми чуємо, що Православна віра є віра семи Вселенських Соборів. І це дійсно так. Хоч епоха Вселенських Соборів давно в минулому, але кожен православний знає Символ Віри, затверджений святими отцями, а Церква до наших днів дотримується встановлених правил, вирішуючи спірні питання внутрішнього життя.
Отже все те, що приймалося на Вселенських Соборах, не підвласне часу. І це зрозуміло. Адже самі отці говорили про свої рішення, що вони – не зовсім їхні власні, а «завгодно Святому Духу і нам». Це не якась формальність – це сповідання живої віри в те, що в зібраннях вчених і благочестивих людей діє Святий Дух, і ухвалені ними рішення навіяні Ним. А Він той самий і сьогодні, що й тисячоліття тому.
