| Седмиця 16-а після П’ятидесятниці. Глас 6. |
 Посту немає.
|
Первомц. рівноап. Фекли
(I).
Прп. Копрія (530). Св. царя Стефана Сербського (1224) і сина його св. царя Владислава Сербського (1230-1239). Прп. Никандра пустельника, Псковського чудотворця (1581). Прмч. Галактіона Вологодського (1612).
Сщмч. Василія диякона (1918). Сщмчч. Андрія і Павла пресвітерів, прмч. Віталія і мчч. Василія, Сергія і Спиридона (1937). Сщмч. Никандра пресвітера (1939).
Мирозькой ікони Божої Матері (1198).
Євангельські Читання
Єф., 216 зач., I, 1-9. Лк., 13 зач., IV, 16-22, і за п’ятницю (під зачало): Єф., 217 зач., I, 7-17. Лк., 14 зач., IV, 22-30. Первомц.: 2 Тим., 296 зач., III, 10-15. Мф., 104 зач., XXV, 1-13.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
ЩО СПОНУВАЛО СИРОФІНИКИЯНКУ ПРИЙТИ ДО ГОСПОДА ТА БУТИ ТАКОЮ НЕВІДСТУПНОЮ У СВОЄМУ ПРОХАННІ? ОБРАЗ ПЕРЕКОНАНЬ, ЯКИЙ У НЕЇ СКЛАВСЯ; ПЕРЕКОНАНА БУЛА, ЩО СПАСИТЕЛЬ МІГ ЗЦІЛИТИ ДОЧКУ ЇЇ ТА ПРИЙШЛА ДО НЬОГО; ПЕРЕКОНАНА БУЛА, ЩО ВІН НЕ ЗАЛИШИТЬ БЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ ПРОХАННЯ ЇЇ, І НЕ ПЕРЕСТАВАЛА ПРОСИТИ.
ПЕРЕКОНАННЯ – ВИСНОВОК ВСЬОГО ЖИТТЯ, ВИХОВАННЯ, ДУМОК, ВРАЖЕНЬ ВІД УСЬОГО НАВКОЛИШНЬОГО, ВІД ВЧЕНЬ ТА РІЗНОМАНІТНИХ ВИПАДКІВ І ЗАНЯТЬ У ЖИТТІ. ПІД ДІЄЮ ВСЬОГО ЦЬОГО ПРАЦЮЄ ДУМКА ТА ДОХОДИТЬ ДО ВІДОМИХ ПЕРЕКОНАНЬ. ПРИ ЦЬОМУ ТРЕБА МАТИ НА УВАЗІ, ЩО ВСЮДИ Є ТА ЗВІДУСІЛЬ ТІСНИТЬСЯ У ДУШІ ЛЮДИНИ ІСТИНА БОЖА. ІСТИНА ЛЕЖИТЬ У СЕРЦІ ЛЮДИНИ; ІСТИНА БОЖА ВІДОБРАЖЕНА НА ВСІХ ТВОРІННЯХ; Є ІСТИНА БОЖА У ЗВИЧАЯХ ТА МОРАЛІ ЛЮДИНИ; Є ВОНА І У ВЧЕННЯХ БІЛЬШЕ АБО МЕНШЕ.
АЛЕ ВСЮДИ Є І БРЕХНЯ. ХТО ВІД ІСТИНИ, ТОЙ ЗБИРАЄ ІСТИНУ ТА ПОВНИЙ ПЕРЕКОНАНЬ ІСТИННИХ, СПАСИТЕЛЬНИХ. А ХТО НЕ ВІД ІСТИНИ, ТОЙ ЗБИРАЄ НЕПРАВДУ ТА ПОВНИЙ ПЕРЕКОНАНЬ НЕПРАВДИВИХ, ЗГУБНИХ. ЧИ ВІД ЛЮДИНИ БУТИ ВІД ІСТИНИ ТА НЕ ВІД ІСТИНИ – КОЖЕН РОЗБЕРИ САМ, А МІЖ ТИМ СУД БОЖИЙ ЧЕКАЄ НА ВСІХ…
НАЗАРЕТЯНИ ДИВУВАЛИСЯ СЛОВУ ГОСПОДА, ТА ВСЕ Ж НЕ ВІРУВАЛИ: ЗАВАДИЛА ЗАЗДРІСТЬ, ЯК ВІДКРИВ САМ ГОСПОДЬ.
І ВСЯКА ПРИСТРАСТЬ ПРОТИВНА ІСТИНІ ТА ДОБРУ, ЗАЗДРІСТЬ ЖЕ БІЛЬШа за ВСІХ, БО СУТНІСТЬ ЇЇ СТАНОВЛЯТЬ НЕПРАВДА ТА ЗЛОБА; ЦЯ ПРИСТРАСТЬ Є НАЙБІЛЬШ НЕСПРАВЕДЛИВОЮ ТА НАЙОТРУЙНІШОЮ І ДЛЯ ТОГО, ХТО НОСИТЬ ЇЇ, І ДЛЯ ТОГО, НА КОГО ВОНА ЗВЕРНЕНА.
У МАЛИХ РОЗМІРАХ ВОНА БУВАЄ У ВСЯКОГО, ЯКЩО РІВНИЙ І ГІРШИЙ БЕРЕ ВЕРХ. ЕГОЇЗМ ДРАТУЄТЬСЯ, А ЗАЗДРІСТЬ ПОЧИНАЄ МУЧИТИ СЕРЦЕ. ЦЕ ЩЕ НЕ ТАК БУВАЄ БОЛІСНО, КОЛИ І САМОМУ ВІДКРИТА ДОРОГА; АЛЕ КОЛИ ВОНА ЗАГОРОДЖУЄТЬСЯ І ЗАГОРОДЖУЄТЬСЯ ТИМИ, ДО КОГО ВЖЕ ЗАРОДИЛАСЯ ЗАЗДРІСТЬ, ТОДІ ПРАГНЕННЯМ ЇЇ НЕ УТРИМАТИ: ТУТ СВІТ НЕМОЖЛИВИЙ.
ЗАЗДРІСТЬ ВИМАГАЄ СКИНЕННЯ З ГОРИ СВОГО ПРОТИВНИКА І НЕ ЗАСПОКОЇТЬСЯ, ДОПОКИ ЯК-НЕБУДЬ НЕ ДОСЯГНЕ ЦЬОГО АБО НЕ ЗГУБИТЬ ТОГО, ХТО ЗАЗДРИТЬ.
ДОБРОЗИЧЛИВЦІ, У ЯКИХ СИМПАТИЧНІ ПОЧУТТЯ ПЕРЕВАЖАЮТЬ НАД ЕГОЇСТИЧНИМИ, НЕ СТРАЖДАЮТЬ ВІД ЗАЗДРОСТІ. ЦЕ ПОКАЗУЄ ШЛЯХ ДО ПОГАШЕННЯ ЗАЗДРОСТІ ТА ВСЯКОГО, КОГО ВОНА МУЧИТЬ.
ПОТРІБНО ПОСПІШИТИ ПРОБУДИТИ ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ, ОСОБЛИВО ДО ТОГО, КОЛИ ЗАЗДРИШ, І ВИЯВИТИ ЦЮ СПРАВУ, – ВІДРАЗУ Ж ЗАЗДРІСТЬ І СТИХНЕ.
КІЛЬКА ПОВТОРЕНЬ У ТАКОМУ Ж ДУСІ, І З БОЖОЮ ДОПОМОГОЮ ВОНА ЗОВСІМ ВЛЯЖЕТЬСЯ. АЛЕ ТАК ЗАЛИШИТИ ЇЇ – ВИМУЧИТЬ, ВИСУШИТЬ ТА В ГРОБ ЗАГОНИТЬ, КОЛИ НЕ ВІЗЬМЕШ СЕБЕ У РУКИ ТА НЕ ЗМУСИШ РОБИТИ ДОБРО ТОМУ, КОМУ ЗАЗДРИШ.
