Доки маємо час, використаймо його на те, щоб здобути духовного багатства, доклавши хоча би стільки ж старання, скільки інші витрачають на здобуття мирського багатства; будемо невтомно турбуватися про те, чи зробили ми що-небудь добре, чи прогнали від себе своєю пильністю яку-небудь пристрасть, що підбурювала нас, щоб, відчуваючи схвалення своєї совісті, вкусити нам велике задоволення.
Якщо ми від постійного слухання повчань не здобуваємо нічого, то це не тільки не принесе нам ніякої користі, але і послужить великому осудженню нашому, коли при такій за нас турботі зі сторони церкви, ми залишимося все такими ж, як і раніше, – коли гнівний не стане смиренним; запальний не звернеться до тихості; заздрісний не перейде до доброзичливості; грошолюб не залишить своєї пристрасті та не налаштує себе на подання милості бідним; нестриманий не зробиться цнотливим; хто гониться за суєтною славою не навчиться зневажати її та шукати істинної слави; хто нехтує любов’ю до ближнього, не прокинеться та не привчить себе не тільки до того, щоби бути не гіршим за митарів, бо ж сказано: “Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?” (Мф. 5: 46), але і до такого стану душі, щоб смиренно дивитися і на ворогів та показувати до них велику любові.
Якщо ми, постійно чуючи стільки настанов, не переможемо вищеназваних та інших пристрастей, які у нас виникають, то яке ж буде нам прощення, яке виправдання?
Святитель Іоанн Златоуст
Переклад з рос. Любові Максимчук