Чим більше люди віддаляються від природного, простого життя і процвітають у розкоші, тим більше зростає і людська тривога в їхніх душах. А внаслідок того, що вони все далі і далі відходять від Бога, вони ніде не знаходять спокою. Тому люди неспокійно кружляють – як привідний ремінь верстата навколо «божевільного колеса». Вони кружляють вже і навколо Місяця, тому що вся земна планета не вміщає їхнього великого неспокою.
Світське легке життя, світський успіх заронюють в душі світську тривогу. Зовнішня освіченість у поєднанні з душевною тривогою щодня приводить сотні людей (навіть маленьких дітей, які втратили душевний спокій) до психоаналізу і психіатрів, будує все нові і нові психіатричні лікарні, відкриває для психіатрів курси підвищення кваліфікації, у той час як багато хто з психіатрів ні в Бога не вірить, ні існування душі не визнає. Отже, як можуть допомогти іншим душам ці люди – самі наповнені душевною тривогою? Як може бути істинно втішеною людина, яка не увірувала в Бога й у істинне, вічне життя після смерті? Якщо людина осягає найглибший зміст істинного життя, то з її душі зникає вся тривога, до неї приходить божественна втіха, і вона зцілюється. Якби хворим у психіатричній лікарні читали вголос Авву Ісаака Сіріна, то хворі, які вірують у Бога, ставали б здоровими, тому що їм відкривався б найглибший сенс життя.
Будь-якою ціною – за допомогою заспокійливих ліків і різних вчень типу йоги – люди прагнуть віднайти спокій, але тільки до дійсного спокою, що приходить до людини, яка смирилася і приносить їй божественну втіху, вони не прагнуть. Подумай, як же томляться всі ці туристи, які приїжджають сюди з інших країн, під палючим сонцем, у жару й у пилюці, серед шуму і гамору бредуть по вулицях! Який тягар, який внутрішній неспокій гнітить і мучить їхні душі, якщо вони вважають відпочинком усе те, що їм доводиться терпіти! Як же повинно тиснути на душі цих людей їх власне «я», якщо вони думають, що відпочивають, терплячи такі муки!
Якщо ми бачимо людину, яка страждає від сильної душевної тривоги, прикрості і смутку, незважаючи на те, що в неї є все, чого не забажає душа, – то треба знати, що в неї нема Бога. Зрештою, від багатства люди теж мучаться. Адже матеріальні блага роблять їх внутрішньо порожніми, і вони мучаться подвійно. Я знаю таких людей, які мають все, при цьому не мають дітей і терплять муки. Для них тягарем є спання, для них тягарем є ходьба, все, що не візьми, – для них мука. «Ну, добре, – сказав я одному з таких, – якщо в тебе є вільний час, займися духовним життям. Здійснюй Часи, читай Євангеліє». – «Не можу». – «Ну зроби тоді щось добре, піди до лікарні, провідай якогось хворого». «Навіщо я туди піду, – каже, – та й що це дасть?» – «Тоді піди, допоможи якомусь бідняку по сусідству» – «Ні, – це мені теж не до снаги». Мати вільний час, кілька будинків, всі блага і при цьому мучитися! А знаєте, скільки таких, як він? От вони і мучаться – поки не збожеволіють. Як же це страшно! А найбільш замучені і найнещасливіші з усіх – ті, хто не працює, а живе за рахунок доходів з майна. Тим, хто, принаймні, працює, все-таки легше.
