9.8 C
Lutsk
П’ятниця, 29 Березень, 2024
Публікації

Найважливіше – не пристосовуватися до світського духу, – прп. Паїсій Святогорець

– Герондо, часто люди світські говорять, що, маючи всі блага, вони відчувають якусь порожнечу.

– Справжня, чиста радість дається біля Христа. З’єднавшись з Ним у молитві, ти побачиш свою душу наповненою. Люди світу цього шукають радість у насолодах. Деякі духовні люди шукають радість у богословських диспутах, бесідах і тому подібному. Але коли їхні богословські розмови закінчуються,  залишаються наодинці з порожнечею і запитують себе, що їм робити далі. Яким би не було те, чим вони займаються – гріховним чи нейтральним, – результат однаковий. Пішли б вже краще тоді виспалися, щоб вранці відправитися на роботу зі свіжою головою.

Духовна радість не приходить до того, хто задовольняє мирські забаганки свого серця. Така людина відчуває неспокій. Духовні люди відчувають тривогу від мирської радості. Світська радість не постійна, не справжня. Це тимчасова, короткочасна радість – радість матеріальна, не духовна. Світські радості не втішають людську душу, а лише засмічують її. Відчувши духовну радість, ми не захочемо радості матеріальної. «Насичуся, коли явишся у славі Своїй«. Мирська радість не відновлює, а забирає сили духовної людини. Посади людину духовну в світські апартаменти – вона там не відпочине. Та й світській людині буде лише здаватися, що вона відпочиває, а насправді буде мучитися. Зовні буде радіти, але внутрішнього задоволення це їй не принесе, і вона буде страждати.

– Герондо, серед світських порядків дихати тісно!

– Людям тісно дихати, але ж вони і самі цієї тісноти хочуть! Як жаба – вона ж сама стрибає змії у рот. Змія підстерігає біля водойми і, не відриваючись, дивиться на жабу. Задивившись на змію і втративши над собою контроль, жаба, як зачарована, біжить із кваканням до неї. Змія випускає отруту, щоб вона не пручалася. Тут жаба пищить, але навіть якщо прийти їй на допомогу і прогнати змію, жаба все одно здохне, бо вона вже отруєна.

– Герондо, чому люди радіють мирським речам?

– Сьогоднішні люди не думають про вічність. Самолюбство допомагає їм забути про те, що вони втратять все. Вони не усвідомили ще найглибшого сенсу життя, не відчули інших, небесних радощів. Серце цих людей не спрямовується радісно до чогось вищого. Наприклад, ти даєш людині гарбуз. «Який чудовий гарбуз!» – каже вона. Ти даєш їй ананас. «Ну й луска ж у цих ананасів!» – говорить вона і викидає ананас, тому що ніколи його не куштувала. Або скажи кротові: «Яке прекрасне сонце!» – він знову зариється в землю. Ті, кого задовольняє матеріальний світ, подібні до дурних пташенят, що сидять у яйці без шуму, не намагаються пробити шкаралупу, вилізти і порадіти сонечку – небесному польоту в райське життя, – але, сидячи без руху, вмирають всередині яєчної шкаралупи.

– Герондо, іноді Ви говорите, що ось така-то людина дивиться через європейські окуляри, а не за допомогою східного духу. Що Ви хочете цим сказати?

– Я хочу сказати, що вона дивиться європейським оком, європейською логікою, без віри, по-людському.

– А що таке східний дух?

– «Схід сходу, і ті, хто перебуває у пітьмі, побачте!»

– Тобто?

– Говорячи, що хтось вловив східний дух і позбувся духу європейського, я хочу сказати, що, позбувшись логіки, раціоналізму, людина вловила простоту і благоговіння. Адже простота і благоговіння – це і є православний дух, в якому перебуває Христос. Сьогодні духовним людям часто не вистачає простоти – тієї святої простоти, яка відновлює сили душі. Не відмовившись від мирського духу, не почавши поводитися просто, тобто, не думаючи, як на тебе подивляться або що про тебе скажуть інші, людина не рідниться з Богом, зі святими. Для того, щоб вступити в таке споріднення, необхідно почати жити в духовному просторі. Чим з більшою простотою поводиться людина – особливо в чернечому співжитті, тим рівнішою, «обкатанішою» вона стає, тому що стирається випуклість пристрастей. Якщо ж це не так, то вона намагається сформувати зі себе іншу людину. Тому, для того, щоб уподібнитися ангелам, постараємося скинути зі себе костюми світського маскараду.

Знаєте, чим відрізняються люди світські від людей духовних? Люди світські турбуються про те, щоб був чистим їх двір. Їх не цікавить, чи засмічений їх будинок всередині. Вони чистять двір і замітають сміття всередину будинку. «Людям, – кажуть, – видно двір, будинок з середині вони не бачать». Тобто, нехай я буду засмічений зсередини, але не ззовні. Їм хочеться, щоб інші ними милувалися. Люди ж духовні піклуються про те, щоб будинок був чистим всередині. Їх не хвилює, що скажуть про них люди, тому що Христос живе в будинку – в серці, а не надворі.

Однак трапляється, що і духовні люди виставляються напоказ, по-світськи, і, скажемо більш виразно, по-фарисейськи.

Такі люди думають не про те, як потрапити в рай, до Бога, а про те, як у цьому житті виглядати гарними. Вони позбавляють себе всіх духовних радощів, тоді як вони могли б переживати райський стан вже тут. І, таким чином, вони залишаються людьми тілесними. Вони намагаються вести духовне життя за світськими звичаями. Однак всередині вони порожні – Бога у них немає.

На жаль, світський дух вплинув навіть на духовних людей. А якщо люди духовні діють і думають по-світськи, то що залишається робити і думати людям світським? Коли я попросив деяких людей допомогти юнакам-наркоманам, то вони мені відповіли: «Якщо ми влаштуємо притулок для наркоманів, то на цю справу ніхто не захоче жертвувати. Тому краще ми влаштуємо будинок для літніх людей». Я не кажу, що будинок такий не потрібний – потрібний ще й як. Але якщо ми виходимо з таких передумов, то наша доброчинність закінчиться крахом. Люди не розуміють того, що світське везіння – це духовна невдача.

– Герондо, багато говорять нам: «Ви тут на афоні, як у раю, живете».

– Моліться, щоб не залишитися без іншого раю. Я був би задоволений, якщо б на людей світських справляв враження ваш духовний розвиток, але самі ви – саме через цей розвиток – не помічали б того враження, яке справляєте на інших, не прагнули б справити якого-небудь враження, щоб воно було внутрішнє і природне, відбувалося саме по собі. Намагайтеся не втратити себе в непотрібному – інакше ви втратите Христа. Намагайтеся, щоб ваша совість ставала якомога більше чернечою. Живіть духовно, як черниці. Не забувайте про Христа, щоб і Він пам’ятав про вас. Моя мета не в тому, щоб вас засмучувати, але в тому, щоб допомагати вам, щоб зміцнювати вас. Світський дух, проникаючи в чернецтво, засмучує самого Христа. Постарайтеся розрізняти цей чужий дух і женіть його геть.

На жаль, світський дух проник зі світу і в багато монастирів. Причина цього в тому, що в нашу епоху деякі духовні наставники спрямовують плин чернецтва по світському руслу, і до благодатного святоотцівського духу душі ченців не прямують. Я бачу, що сьогодні в монастирях панує дух, який є протилежним до святоотцівського. Доброго, святоотцівського ченці не приймають. Тобто вони не живуть духовно. Діючи в ім’я послуху і відсікання своєї волі, вони зрівнюють духовні висоти з землею і займаються мирським свавіллям. Живучи так, вони не вдосконалюються, тому що разом з ними в монастирі «діє» спокусник, світський дух. Ми не маємо права тлумачити заповіді Божі, як нам вигідно. Ми не маємо права відображати чернецтво таким, яким нам хочеться. Визнавати свої немочі і смиренно просити милості Божої – справа зовсім інша. Найбільше зло, по-моєму, в тому, що дехто вважає цей світський дух прогресом. Варто було б усвідомити цей дух падінням і викинути його із себе, щоб духовно очиститися. І тоді відразу ж прийде Дух Святий, Який освячує, сповіщає і утверджує душі. А є і такі ченці, що говорять: «Ми повинні проявити нашу культуру». Яку культуру? Світську? Було б природно, якщо б ми, як ченці, виявляли нашу духовну культуру, духовний розвиток. Який духовний розвиток? А ось який: не намагатися випередити людей світських у розвитку світському, адже цей світський розвиток мучить навіть їх, не говорячи вже про ченців. Наша духовна швидкість повинна бути такою високою, щоб і люди світу цього захоплювалися слідом за нами. Якщо ми, ченці, робимо те ж саме, що і якийсь високодуховний мирянин, то людям світським це знову-таки не на користь, тому що приклад високодуховного мирянина в них є і без нас. Наше життя повинно бути більш високим, ніж життя духовних мирян. Чернець не повинен ставити перед собою мету показати іншим якийсь світський розвиток. Це ображає чернецтво. Чернець, який мислить по-світськи, показує, що він збився зі шляху – він вийшов на нього заради Христа, але його душа прагне у світ. Шляхом світського розвитку, який вважається прогресом, чернецтво приходить до духовного розтління.

З чернецтва зникає дуже багато, подібно до того, як зі світу зникають честь, повага і їх називають пережитками свого часу. Тому мені боляче так, що хоч криком кричи. Мені хочеться піти куди-небудь подалі від цього всього. Той, хто не пережив нічого вищого, не дуже-то переживає за своє духовне життя, у якому він влаштовує все по-своєму, на свій лад. Однак знаєте, яка мука так жити людині, що пізнала щось вище? Якби Христос дозволив мені жити так, як я хочу, – по-чернецьки – і померти молодцем, то я вважав би це смертю в бою, на передовій. Зараз такий час, що вмерти, піти на сповідництво, зробити жертву варто і тільки заради того, щоб не хулили Святих Отців.

Ми всі читаємо і читаємо про преподобних отців, але навіть нітрохи не задумуємося над тим, де і як вони жили. Господь сказав: «Лиси мають нори, Син же Людський не має де голову прихилити». Це вражає. Преподобні отці намагалися жити в печерах і бути схожими на Христа. Вони відчували радість Христову, тому що наслідували Його в усьому. Їх цікавило тільки це. Святі отці перетворили пустелю на духовне місто, а ми сьогодні перетворюємо її на світське місто.

Церква Христова тікає в пустелю, щоб спастися, а ми перетворюємо пустелю в світське місто. А люди спокусяться цим, залишаться без допомоги і потім їм не буде за що вхопитися. Ось оцю велику небезпеку я бачу в теперішніх тяжких роках, в яких ми живем. При тому, що сьогодні нам варто було б жити більш по-чернечому, щоб мати божественну силу, ми, на жаль, потрапляємо під вплив світського духу, він змінює нас у гірший бік, і ми стаємо безсилими. Тобто ми самі виганяємо із себе наш дух і стаємо мертвим тілом.

Ченці, що живуть у чернецтві напоказ, є і сьогодні. Вони не курять, не коять тілесних гріхів, читають Добротолюбіє, сиплять цитатами зі святих отців. У світі ті діти, що  не  брехали, творили хресне  знамення, ходили до  Церкви, а коли стали старшими, були більш уважними у моральному відношенні, вважали, що цього досить. Точно таким же життям живуть у деяких монастирях, і це приваблює туди мирян. Але, познайомившись з такими ченцями ближче, миряни бачать, що вони нічим не відрізняються від людей світу цього, тому що весь світський дух вони зберігають. А якби вони курили, читали газети, розмовляли про політику, то миряни, принаймні, уникали б їх, як людей світу цього, і чернецтво не псувалося б.

Чим духовно ослаблений чернець може вразити серце світської людини? Якщо залишити спирт у відкритій пляшці, то він вивітриться, втратить всю свою міцність, не зможе ні вбивати мікробів, ні горіти. А якщо заправити таким вивітрілим спиртом спиртівку, то він до того ж зіпсує і фітіль. Так і чернець: будучи неуважним, він відганяє від себе божественну Благодать і після цього має лише схиму – вигляд ченця. Він подібний до вивітрілого спирту і не може протистояти дияволу. Адже світло ченців це ангели, а світло людей – ченці! Але які піддались на спокуси ченці перестають бути світлом. Знаєте, наскільки руйнівне світське мудрування! Якщо з чернецтва зникає його духовна сила, то в ньому вже нічого не залишається. Бо «якщо сіль вивітриться», то вона не годиться навіть на добриво. Помиї, сміття стають перегноєм, але не сіль. Якщо підживити сіллю рослину, то вона її спалить. В цю епоху, в яку ми зараз живемо, чернецтву варто яскраво сяяти. Усій цій гнилі і розкладанню потрібна сіль. Якщо в монастирях не буде світського мудрування, якщо їхній стан буде духовним, то це стане їх найбільшим приношенням суспільству. Їм не потрібно буде ні говорити, ні робити щось ще, тому що вони будуть свідчити своїм життям. Сьогодні світ має потребу саме в цьому.

А подивіться на католиків – до чого дійшли вони! Пам’ятаю, як багато років тому, коли я був у монастирі Стоміон у Кониці, хтось приніс мені клаптик газети, де було написано: Триста католицьких черниць висловили протест – спочатку в зв’язку з тим, що їх не допустили на перегляд художнього фільму в кінотеатрі, а потім інший протест – чому їхні плаття не до колін, а до кісточок. Прочитавши це, я був настільки обурений, що навіть сказав: Так, зрештою, навіщо ж ви ставали черницями?А наприкінці замітки було написано, що вони скинули чернече вбрання, повернулися у світ. Але ж таким мисленням вони повернулися в нього ще раніше. А іншого разу мені довелося побачити католицьку черницю, яка займалася нібито місіонерською роботою і була, – як би це висловитися, – ну все одно, як деякі світські дівчата. Зовсім ніякої відмінності! Тож не дозволимо і ми цьому європейському духу вселитися в нас, щоб і нам не дійти до такого.

– Герондо, відкинути світське мудрування видається мені нелегкою справою.

– Це нескладно, але тільки необхідне чування. Постійно розмірковуй над тим, що говорив Арсеній Великий: Заради чого ти пішов у монастир?… Ми забуваємо, заради чого прийшли  туди. Так чи інакше, але починають добре всі, от тільки не всі добре закінчують, тому що забувають, заради чого вони йдуть у монастир.

– Герондо, Ви сказали, що дух світу цього проникає в чернецтво, і стираються його духовні критерії. Чи вистоїть істинний дух чернецтва?

– Це нашестя найшло, але Бог не залишить.

– Герондо, а я подумав: «Чи є ще чернечі братства духовного спрямування?»

– Не вистачало ще, щоб таких братств не було! Тоді Мати Божа під конвоєм відправила б всю нашу братію у місця не такі далекі!.. Є ченці, які живуть дуже духовно, без шуму. Такі душі є в кожному монастирі, у кожній єпархії. Саме ці рідкісні душі просять Бога про милість, і тому Він терпить нас.

Найважливіше сьогодні – не пристосовуватися до цього світського духу. Таке життя– свідчення про Христа. Постараємося, наскільки можливо, не дати цьому потоку затягнути, понести нас світським руслом. Розумна риба на гачок не потрапляє. Бачить наживку, розуміє, що це таке, йде з цього місця і залишається невпійманою. А інша риба бачить наживку, поспішає її проковтнути і відразу потрапляє на гачок. Так і світ – у нього є наживка, і він ловить на неї людей. Люди захоплюються світським духом і потім потрапляють в його сіті.

Світське мудрування – це хвороба. Як людина намагається не заразитися якоюсь хворобою, так їй треба намагатися не заразитися і світським мудруванням – у будь-якій його формі. Для того, щоб духовно розвиватися і бути здоровим, для того, щоб радіти по-ангельськи, людина не повинна мати нічого спільного з духом світського розвитку.

Вас може зацікавити

Слово про безплідне покаяння

Редактор Головний

Проповідь у день пам’яті Собору Волинських святих

Редактор Головний

Хто і коли склав ранкове і вечірнє молитовне правило?

Редактор Головний