13.9 C
Lutsk
Середа, 30 Вересень, 2020
Публікації

Прп. Серафим Вирицький, або Мільйонер, який досягнув святості

Преподобний Серафим Вирицький (в миру Василь Миколайович Муравйов) народився 31 березня 1866 року в селі Вахромєєво Рибінського повіту Ярославської губернії в родині селян Миколи і Хіонії. У Святому Хрещенні він був наречений Василем на честь преподобного Василя Нового сповідника.

Коли юнакові було десять років, помер його батько, і Василь, завдяки допомозі благочестивого односельчанина, відправився в Санкт-Петербург на заробітки, де працював розсильним, помічником прикажчика, прикажчиком, а потім старшим прикажчиком у крамницях Гостиного і Апраксіна дворів. Однак у душі хлопчика жила заповітна мрія – піти в монастир.

У чотирнадцятирічному віці він отримує від прозорливого старця Олександро-Невської Лаври пророче благословення: до пори залишатися в миру, творити богоугодні справи, створити благочестиву сім’ю, виховати дітей і разом із дружиною присвятити подальше життя чернечому подвигу. Прийнявши слово лаврського старця як Боже благословення, Василь прожив все подальше життя, як визначив йому Господь. Це був подвиг послуху, що тривав понад сорок років…

Майже 20 років Василь Муравйов перебував під опікою старця Гефсиманського скиту Свято-Троїцької Сергієвої Лаври преподобного Варнави (Меркулова), і це дозволило закласти ту духовну основу, на якій відбувалося подальше зростання його як великого подвижника благочестя.

У повсякденних справах, у поводженні з людьми, в молитвах основою йому служили три головних заповіді: правда, любов і добро, що він згодом заповів не тільки своїм духовним чадам, але і всім, хто потребував його допомоги. Його улюбленим чтивом були твори святителя Ігнатія Брянчанінова, за якими він радив вчитися святості всім своїм духовним дітям.

Здібності, дані від Господа, допомагали Василю в його трудах. Так, працюючи купцем, він самостійно навчився грамоті, освоїв історію Вітчизни і, володіючи хорошими математичними здібностями, в сімнадцять років став старшим прикажчиком. Усю свою платню Василь висилав хворій матері.

Близько 1890 року він одружився з Ольгою Іванівною Найдьоновою, яка також походила з селян Рибінського повіту Ярославської губернії. Вона з підліткових років потай мріяла про чернецтво, але отримала благословення схимонахині Іверського монастиря Московської губернії Пелагії жити в миру, вийти заміж за благочестиву людину, народити і виховати дітей і тільки потім, за обопільною згодою, прийняти постриг. Господь благословив їх шлюб сином Миколою і дочкою Ольгою, але дівчинка в дитинстві померла, після чого подружжя, за взаємною згодою, жили як брат і сестра.

У 1892 році Василь Миколайович, завдяки підтримці свого господаря, відкриває власну справу і стає купцем 2-ї гільдії. Згодом його контора по заготівлі та продажу хутра виходить на міжнародний ринок.

У 1895 році В. М. Муравйов стає дійсним членом Товариства з розповсюдження комерційних знань у Росії, метою якою було всебічне сприяння імператору і урядові в області національного економічного розвитку, а в 1897 році закінчує організовані при Товаристві Вищі комерційні курси.

Живучи в миру і ставши дуже багатою людиною, він ніколи не забував благословення Лаврського старця, намагався творити добро, допомагав нужденним, жертвував більшу частину своїх доходів на потреби монастирів, храмів і богаділень.

Відомо, що в 1905 році В. М. Муравйов за свої богоугодні справи був представлений до нагородження. В цьому ж році благочестивий комерсант стає дійсним членом відомого на всю Росію Ярославського благодійного товариства, до складу якого входили багато відомих пастирів і громадських діячів того часу, в тому числі, і святий праведний Іоанн Кронштадтський.

Після кончини преподобного Варнави, духовними наставниками Василя Миколайовича стають єпископ Ямбурзький Феофан (Бистров) і майбутній священномученик, єпископ Петроградський і Гдовський Веніамін (Казанський). Останнім духівником старця Серафима був протоієрей Олексій Кибардін, настоятель храму Казанської ікони Божої Матері у Вириці.

Настав 1917 рік. Багато заможних знайомих Муравйових переводять свої капітали за кордон і залишають Росію, сподіваючись пережити смутні часи за кордоном. Василь Миколайович вирішує інакше: з початком Лютневої революції він закриває своє комерційне підприємство і роздає маєток нужденним товаришам. Значну частину його він жертвує на потреби Олександро-Невської Лаври і Воскресенського Новодівичого монастиря, а також Іверського Виксунського і Свято-Успенського Пюхтицького монастирів, і остаточно готує себе до прийняття чернецтва…

12 вересня 1920 року В. Муравйов передає ще одне велике пожертвування Олександро-Невській Лаврі, а через день пише в Духовний собор Лаври прохання про прийняття його в число братії, на яке отримує позитивну відповідь і перший послух – пономарський.

Вже 26 жовтня митрополит Петроградський і Гдовський Веніамін благословляє постриг послушника Василія одночасно з його дружиною, що вступила в Санкт-Петербурзький Новодівичий монастир і прийняла постриг з ім’ям Христини (в схимі Серафима).

29 жовтня Василь був пострижений в ченці з ім’ям Варнава. Незабаром він був висвячений в сан ієродиякона, а 11 вересня 1921 року – в сан ієромонаха.

Упродовж 1920-1926 років батько Варнава несе ряд відповідальних і важких послухів: завідувача цвинтарної конторою Лаври, головного свечника, а потім скарбника обителі. Наприкінці 1926 року він прийняв велику схиму з ім’ям Серафим і був обираний братією духівником Лаври. Під його пастирську опіку збирається велика кількість духовних чад – мирян, ченців, священиків і архієреїв, серед них – видатні ієрархи: єпископ Григорій (Лебедєв), митрополит Серафим (Чичагов), єпископ Микола (Ярушевич), архієпископ Алексій (Симанський).

Близько трьох років перебував отець Серафим духівником Лаври. З батьківською любов’ю і сердечною теплотою молитви допомагав він позбавлятися від найстрашніших гріхів, людської ненависті і братовбивства.

Після прийняття щоденної восьмигодинної сповіді старець почав відчувати постійні болі в ногах. На початку 1933 року хвороба остаточно прикувала його до ліжка і, згідно з рекомендацією лікарів і за наполяганням митрополита Серафима (Чичагова), він переїхав у Вирицю – селище у вісімдесяти кілометрах від Санкт-Петербурга.

Тут, на одрі важкої хвороби, упродовж майже двадцяти років він ніс подвиг старецтва, приймаючи в окремі дні по кілька сотень відвідувачів. Але відвідувачами його були не тільки ті, що шукали свого порятунку. У період із 1938 по 1940 рік кілька разів у нічний час представники влади проводили у нього обшуки. Під час одного із таких обшуків, старець, який вже не вставав із ліжка, підкликав до себе одного зі співробітників НКВС. Він подивився своїми добрими і ласкавими очима на людину, якій доручено було з усією строгістю виконати доручення, запитав його ім’я, взяв його руку, погладив, потім приклав до голови його свою руку і сказав: «Нехай простяться гріхи твої, раб Божий… »У цей момент серце грізного представника влади пом’якшало, і подальша розмова відбувалася так, немов вони були найкращими друзями. Подібним чином старець позбавив від недуги ненависті і жорстокості усіх, хто проводив обшук.

У січні 1941 року був заарештований, а у вересні – розстріляний син батюшки Микола. Ще через чотири роки померла схимонахиня Серафима. Велика скорбота опанувала серцем старця.

Під час війни старець Серафим, крім суворого посту і безперестанної келійної молитви, прийняв на себе особливий подвиг: щоночі, стоячи на камені перед іконою преподобного Серафима Саровського, з піднятими руками він молився про батьківщину, наслідуючи подвиг свого небесного покровителя.

За роки війни в Вириці був зруйнований лише один будинок, господарям якого батюшка ще в перші дні війни сказав: «Вам необхідно залишити Вирицю». За його молитвами, німці, зайнявши селище, розмістили в ньому румунську православну частину, так що жодна людина в селищі не постраждала, і церква продовжувала діяти.

Після війни сотні людей, бажаючи дізнатися про долю своїх близьких, кинулися до батюшки. І він приймав їх, кажучи одним: «Живий твій чоловік, вже на поїзд сідає», а іншим: «Не прийде, молися за упокій». Слова старця завжди збувалися.

Час старечого служіння Вирицького подвижника припав на період кривавого богоборства, Великої Вітчизняної війни, післявоєнної розрухи і відродження. Всі ці роки своїм життям батюшка свідчив про Христа, виконавши заповіт преподобного Серафима Саровського: «Спасися сам, і навколо тебе спасуться тисячі». Багато з його діянь ознаменовані явними чудесами, чому є свідчення очевидців.

Старець передбачав: «Прийде час, коли не гоніння, а гроші і принади світу цього відвернуть людей від Бога, і загине куди більше душ, ніж за часів відкритого богоборства. З одного боку, будуть споруджувати хрести і золотити куполи, а з іншого – настане царство брехні і зла. Страшно буде дожити до цих часів». Незадовго до смерті преподобний говорив своїй келейниці про своє одкровення: «Я побував у багатьох країнах. Краще своєї не знайшов, і краще нашої віри не бачив. Говори всім, щоб ніхто не відступав від Православ’я».

Праведна душа старця відійшла до Господа 21 березня 1949 року. Після його смерті у Вириці кілька днів у повітрі відчувалися пахощі.

Сам про себе він говорив: «Після моєї смерті приходьте до мене на могилку, як до живого, і розмовляйте зі мною, як з живим, і я завжди допоможу вам».

Ось уже понад 50 років з дня блаженної кончини старця не припиняється його всенародне шанування. Нині над його могилою споруджена каплиця.

На Ювілейному Архієрейському Соборі в серпні 2000 року старець Серафим був зарахований до лику святих Православної Церкви.

До цього дня святий старець Серафим Вирицький своїм небесним заступництвом не залишає скорботних і стражденних, хто приходить до місця його земного спочинку.

Джерело

Вас може зацікавити

Чому так часто руйнуються сім’ї?

Редактор Головний

Передсмертний заповіт віруючого батька невіруючому синові, після якого той прийшов до храму

Редактор Головний

Шукаймо найперше Царства Божого: Безцінні поради свт. Іоанна Златоустого

Редактор Головний