3.6 C
Lutsk
Субота, 4 Квітень, 2020
Публікації

Справжнє християнство у подвигу священномученика Ігнатія Богоносця

Християнські календарі наповнені безліччю імен мучеників, і нас захоплюють їхні подвиги, тому що мучеництво стоїть за межами людських можливостей.

Особливу ж цінність для нас мученицькі подвиги набули б, якщо б ми могли побачити, про що думали мученики перед стратою. І таку можливість ми маємо, адже 11 лютого Православна Церква святкує перенесення мощей священномученика Ігнатія Богоносця, який залишив нам цілих сім послань, написаних ним незадовго до своєї страти.

Для початку варто звернути увагу на його життя. Св. Ігнатій Богоносець – уродженець Сирії і, згідно з Переданням, це саме той юнак, якого Спаситель взяв на руки, коли вимовив знамениті слова: «Якщо не навернетесь, і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 18: 3). Він був свідком апостольської епохи історії християнства і очевидцем формування перших громад. Св. Ігнатій є також учнем апостола Іоанна Богослова і супутником апостола Петра в деяких його подорожах. Після смерті в 67 році Євода – одного з учнів Христа з сімдесяти – вакантною стає Антіохійська кафедра, на яку і був обраний Ігнатій Богоносець.

Своє єпископське служіння він ніс близько 40 років.

У 107 році в результаті відкритого сповідання Христа безпосередньо перед особою імператора Траяна, який в той момент зупинився в Антіохії під час походу проти вірмен, св. Ігнатій був засуджений до страти через розтерзання звірами на арені римського Колізею. Під час конвоювання на смерть св. Ігнатієм було написано сім послань. У цих листах ми можемо побачити і богослов’я, і ​​аскетику, і життєву мудрість, і, що дуже важливо, неймовірну мужність перед лицем страшних випробувань, яка може стати прекрасною розрадою і водночас мотиватором для стійкого перенесення наших скорбот, спокус і проблем.

Почнемо з малого, а саме з елементарного, але такого складного для більшості з нас вміння  тримати язик за зубами під час конфліктів і просто слухати. Хотілося б згадати досить відомі слова Рене Декарта: «Люди позбулися б від половини своїх неприємностей, якби змогли домовитися про значення слів». А й справді, якщо ми тверезо спробуємо оцінити наші минулі розбіжності з близькими і друзями, то виявиться, що добра частина з них «виїденого яйця не варта». Але якщо відволіктися від суто утилітарних міркувань, то побачимо, що кожне «криве» слово стає інструментом відлучення від Бога, яке ми виробляємо своїми ж «руками». Всю серйозність цього положення можна побачити в словах свщмч. Ігнатія Богоносця. Він особливо хвалить взаєморозуміння ефеської громади, і тільки за це себе ставить нижче них: «Бо, коли між вами не виникло жодної чвари, яка могла б засмутити вас, то справді ви живете, як угодно Богові. Я – потолоч ваша, і повинен очиститися душею, ефесяни, знаменитою у віках Церквою».

Тему справжньої християнської громади св. Ігнатій продовжує в посланні до свщмч. Полікарпа Смирнського: «Разом подвизайтесь, разом ідіть своїм шляхом, разом терпіть, разом заспокоюйтеся, разом вставайте, як Божі домобудівники, домочадці і слуги». З цих слів можна багато чого винести неприємного для нас. У парафіяльному житті ми, як правило, спілкуємося лише з невеликим колом близьких нам за інтересами людей. Ми приходимо в храм по недільних і святкових днях, беремо участь в Таїнствах і цим обмежуємося. А як же громада, як же християнська сім’я? Виходить, що на ділі ніякої сім’ї немає. Немає турботи про старих і хворих членів громади, багатодітних і тих, що потребують матеріальної підтримки. Але ж св. Ігнатій нам чітко заповідає разом йти шлях, разом боротись і разом терпіти. Так, багато в чому тут вина і нас, священників, однак же сім’я – це не тільки тато або не тільки дідусь. У нас серце повинно боліти за кожного члена приходу, в тому числі і за тих, хто тільки переступив поріг храму. Якщо ми не будемо одним цілим, то нас легко буде розділити, тоді і власні скорботи, і випробування стане важче нести.

І ось на прикладі мужності свщмч. Ігнатія Богоносця хотілося б сказати кілька слів про терпіння тягот, яке найкращим чином виражене у Посланні до римлян. Своє звернення він починає з того, що говорить про страх перед їхньою любов’ю, а точніше – побоюється за свою мученицьку долю, якої він може позбутися через клопотання римських християн. Членам їхньої громади, пише св. Ігнатій, в силу святості життя легко досягти Бога, тоді як для нього майбутня страшна смерть – єдиний засіб для отримання Царства Небесного: «Не робіть для мене нічого більше, лише щоб я був у жертву принесений Богу тепер, коли жертовник уже готовий … Прекрасно мені зайти від світу до Бога, щоб в Ньому мені засяяти».

Як живій людині, св. Ігнатію, безумовно, десь і страшно, тому він просить римську громаду молитися про дарування йому зовнішньої і внутрішньої сили, щоб бути християнином не тільки на словах, а й на ділі. Лише майбутня мученицька смерть дасть Богоносцеві можливість називати себе справжнім учнем Христовим. І як же дрібно на цьому тлі виглядає наша сором’язливість перехреститися в автобусі, проїжджаючи повз храму, або за столом у якомусь кафе! Для тих, у кого подібні ситуації ще виникають, хотілося б сказати: переважній більшості людей взагалі все одно, а якщо не все одно, то запам’ятайте слова св. Ігнатія: «Християнство – не в мовчазному переконанні, а у величі справ, особливо, коли ненавидить його світ».

Подальші слова свщмч. Ігнатія Богоносця настільки чудові і величні, що не хочеться їх коментувати, виникає бажання тільки стояти осторонь і мовчати, дивуючись подвигу цього справжнього християнина: «Благаю вас: не виявляйте мені несвоєчасної любові. Дайте мені бути їжею звірів і за допомогою їх досягти Бога. Я – пшениця Божа: нехай перемелють мене зуби звірів, щоб я став чистим хлібом Христовим. Краще приголубте цих звірів, щоб вони стали гробом моїм і нічого не залишили від мого тіла, щоб по смерті не бути мені будь-кому в тягар. Тоді я буду воістину учнем Христа, коли навіть тіла мого світ не бачитиме».

Приготування до прийняття мученицької кончини св. Ігнатій почав ще під час своєї подорожі в Рим. Надаючи всілякі благодіяння солдатам, які сторожили його, він постійно терпів від них насмішки і паплюження, і ось фактично вже вдивляючись в очі смерті і прийдешньої вічності, святий пише: «Вогонь і хрест, натовп звірів, розсічення, розірвання, роздроблення кісток, відсікання членів, погибель всього тіла, люті муки диявола прийдуть на мене, – тільки б досягти мені Христа … Його шукаю, за нас померлого. Його бажаю, за нас воскреслого … Пустіть мене до чистого світла: з’явившись туди, буду чоловіком Божим. Дайте мені бути наслідувачем страждань Бога мого».

Свого часу ці слова справили на мене сильне враження, і тепер щоразу, коли здається, що у мене в житті є проблеми, спокуси або просто накопичилася втома, я намагаюся їх згадувати. Буває так, що ми не в змозі змінити обставини, опиняємося на «підводному човні» і певний шлях нам все одно потрібно пройти, незалежно від наших бажань або переваг. І ось тут дуже важливо зрозуміти, що якість цього самого «проходження» залежить вже цілком від нас самих. Сщмч. Ігнатій Богоносець був засуджений до страшної страти, питання його мученицької смерті в якийсь момент стало питанням найближчої реальності, але він при цьому зумів перебороти всякі сумніви, страхи і стати справжнім «лицарем духу». Він не пішов у себе, чи не відокремився в очікуванні смерті, а продовжував наставляти християн, що оточували його, як особистим прикладом, так і порадою. Він неминучість перетворив у свободу, борошно на благо, а смерть у життя: «Моя любов розіп’ялась, і немає в мені вогню, що любить речі … Немає для мене насолоди у поживі тлінній, ні в задоволеннях цього життя. Хліба Божого бажаю, хліба небесного, хліба життя, який є плоттю Ісуса Христа … І пиття Божого бажаю, – крові Його, яка є любов нетлінна і життя вічне ».

Нехай життєвий подвиг, мужність і настанови свщмч. Ігнатія Богоносця стануть для нас і зміцненням, і натхненням, і сильним мотивом до дії на шляху зростання у Христі Ісусі, Господі нашім.

Протоієрей Володимир Долгих

Джерело

Вас може зацікавити

ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНО НОСИТИ ХРЕСТ?

Редактор Головний

13 липня – день пам’яті Волинської ікони Божої Матері

Редактор Головний

Собор Сербської Церкви не визнав ПЦУ

prvadmin