В одне з гонінь св. Ігнатій був засуджений на боротьбу зі звірами і для цього в кайданах був відправлений до Риму. Подорож його тривала досить довго. Дорогою робились тривалі зупинки, під час яких св. Ігнатій мав можливість спілкуватися з посланцями від християн різних малоазійських міст. Ц цей час св. Ігнатій написав сім послань, які збереглись до нашого часу: чотири із Смирни (до Римлян, Єфесян, Магнезійців і Тралійців) і три із Тріади (до Філадельфійців, Смирнян і Полікарпа Смирського). Збірка цих послань святого мученика була складена, очевидно, одразу після його смерті святого Полікарпом Смирським.
Основною темою всього богослів’я св. Ігнатія є тема “єдинства”. Терміни: ένωσις, ένότης постійно трапляються в його посланнях, і себе самого він називає “чоловіком, призначеним до єдності” (Філад. 8). Св. Ігнатій у вченні про Бога підкреслює єдинство Осіб Св. Тройці, оскільки Сам Бог є Вище Єдинство (Трал. 11). Христос посідає центральне місце в думках і почуттях св. Мученика. “Його шукаю, за нас померлого, Його бажаю, за нас воскреслого. Ні видиме, ні невидиме, ніщо не утримає мене прийти до Ісуса Христа” (Рим. 6, 4).
Таким чином, за словами св. Ігнатія, метою спасіння є воскресіння і життя вічне. Засобом до цього – Євхаристія, яка є основою страждання Христа. Особливо обурює його ухилення від Євхаристії і церковного єднання з єпископом. Св. Ігнатій застерігає віруючих уникати єретиків, особливо настоює на необхідності церковного єдинства, покорі єпископу й участі в Євхаристії. І та настирність, з якою він виступає, є плодом саме освідомлення небезпеки докетичної єресі, але не захистом влади єпископа, як думають про це протестанти.
У вченні про Церкву на перший план святитель висуває тему єдинства. Особливо підкреслює необхідність єдинства кліру і мирян. Мирянам належить зливатися з “думкою” (“волею”) єпископа, а пресвітерству бути співзвучним з ним, тому що в такому співзвуччі, в такій однодумності і “в співзвучності любові” прославляється Христос.
Святитель говорить: “Складайте із себе все до одного хору, щоби заданим від Бога тоном єдинства ви би єдиним голосом підносили пісню Отцю через Ісуса Христа, щоби Він почув вас і по добрих ділах ваших визнав вас членами Свого Сина. Тому корисно для вас бути постійно в єдності, щоби завжди бути з Богом” (Єф. 4).
В зв’язку з цим св. Ігнатій розкриває вчення про Церкву тільки з тих сторін, які безпосередньо стосувалися церковного єдинства. Насамперед, він висуває вчення про кафоличність Церкви. Він перший ясно вчить про єдиноосібний єпископат, як гарант церковного єдинства. І, на кінець, він перший чітко розрізняє три ступені ієрархії – єпископську, пресвітерську і дияконську – і ніколи не змішує їх, як інші автори.
Єдність всіх членів Церкви досягається, передусім, послушанням мирян єпископу і кліру; в цьому послушанні виражається покора християн Богу – “Єпископу всіх” (Магн. 3). Тому “як Господь без Отця, будучи з’єднаний з Ним, нічого не робив ні Сам Собою, ні через Апостолів, так і ви нічого не робіть без єпископів і пресвітерів” (Магн. 7).
Водночас святитель підкреслює, що “єпископ не є зовнішній начальник”. Він несе служіння, і несе його в нерозривній єдності зі всією Церквою. За словами св. Ігнатія, церковна ієрархія є Боже встановлення, і тому до віруючих він звертається так: “Шануйте дияконів як заповідь Ісуса Христа, а єпископів – як Ісуса Христа, Сина Отця; пресвітерів же як зібрання Боже, як Апостолів. Без них немає Церкви” (Трал. 3). Причому характерно, що закликаючи таким чином віруючих, святитель висловлює не свою думку, а “голос Божий”. “Дух сповістив мені, – говорить він, – говорячи: без єпископа нічого не робіть, бережіть плоть свою як храм Божий, любіть єдність, уникайте розділення, будьте наслідниками Ісуса Христа, як Він є Наслідником Отцю Своєму” (Філад. 7).
Дуже часто св. Ігнатій розглядає трьохчинну ієрархію, як правлячу частину Церкви і закликає коритися єпископу, пресвітерам і дияконам, але частіше висуває дві перших ступені, одну – єпископську, з якою повинен погоджуватись пресвітерій. У покорі єпископам – ознака істинних християн: “Хто Ісуса Христові, ті з єпископом” (Філад. 3); всі повинні слідувати за єпископом, як Ісус Христос – Отцю. Хто обманює єпископа, обманює Самого Бога. Звідси, “прекрасна справа – знати Бога і єпископа. Шануючий єпископа, шанується Богом; роблячий що-небудь без відому єпископа служить дияволу” (Смир. 9). Де єпископ, там і Церква, без єпископа немає Церкви. “Без єпископа ніхто не роби нічого, що відноситься до Церкви… Не дозволено без єпископа ні хрестити, ні звершувати Євхаристію (вечерю любові, агапи), що одобрить він, те і Богу приємне” (Смир. 8).
У посланні до св. Полікарпа автор викладає обов’язки християнської пастви (гл. 6).
Насамкінець, слід зауважити, що св. Ігнатій був першим християнським письменником, який використав вираз “кафолична Церква”. Контекст, в якому він використовує цей вислів, глибокий за богословським змістом і тому привертає на себе увагу. “Тільки та Євхаристія повинна вважатися істинною, котра звершується єпископом або тим, кому він сам доручив це. Де появиться єпископ, там повинен бути і народ, подібно тому, як де Ісус Христос, там і кафолична Церква” (Смир. 8). Ця Церква повинна охопити собою всіх: і юдеїв, і язичників, а також об’єднати їх в єдиному тілі Христа.
Назва “кафолична” вказує на взаємний зв’язок всіх Помісних Церков. Всі вони мають “одне ім’я та уповання”, тобто єдине вчення, один устрій у всій Вселенній. Важливо помітити, що поняття “кафоличність” тут не означає “вселенськість”, а “соборність” і повноту Церкви, її єдність з усіма Помісними Церквами, які складають одну Христову Церкву, главою якої є Господь наш Ісус Христос.
Есхатологічне вчення ясно св. Ігнатій висловив в цій фразі: “Так як все має кінець, то одне з двох належить нам, смерть або життя і кожному належить піти “в своє місце”. Невіруючі носять образ світу цього, а віруючі в любові – образ Бога Отця через Ісуса Христа” (Магн. 5). Людей, що вибрали світ, св. Ігнатій називає “плотськими”, а тих, що полюбили Бога, – “духовними”. Лжевчителі, якщо не покаються, підуть у вогонь вічний, мученики же підуть до Бога, і взагалі віруючі отримають тим більшу нагороду, чим більше потрудилися і досягнуть приготованого їм вічного життя і нетління.
“Християнство, – говорить св. мученик, – не є справою переконання, але справою величі Божої, коли ненавидить його світ” (Рим. 3).
Богослів’я св. Ігнатія мало велике значення в розвитку християнського віровчення у церковних письменників.
