Несть человек, иже жив будет, и не согрешит.
Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Возлюблені у Христі браття і сестри, одним з головних питань, що мають дуже важливе значення для всіх і кожного, є питання про загробне життя. Над ним замислюється і віруюча людина, і людина байдужа до релігії. Всіх хвилює питання про те, як ми будемо жити після своєї смерті. Ми, віруючі, знаємо, що майбутнє життя є і буде, але як воно складеться, в чому буде полягати це нове життя – всіх цих подробиць нам знати не дано, від нас це приховано. Але, тим не менш, слово Боже неложно засвідчує нам, що життя майбутнє є.
Господь, виправляючи оману невірів саддукеїв, які заперечували воскресіння мертвих, говорив їм: Бог не є Бог мертвих, але живих, бо у Нього всі живі (Лк. 20, 38). Наше земне життя не міцне, мінливе і швидкоплинне, і в будь-який момент може присіктися смертю. І, дивлячись на нього, не постійне і швидкоплинне наше життя, мимоволі відчуваєш смуток, коли бачиш, як часто саме спокійна течія його несподівано затьмарюється чорними хмарами життєвих бур. Але ще сумніше стає, коли при цьому залишаєшся невтішним. А розради де ж шукати, як не в твердій надії, що все не закінчується для неї смертю, що чекає нас інше, загробне життя. Ми створені для життя вічного, і ми всі хочемо і дійсно будемо жити вічно, Христос своїм Воскресінням переміг смерть.
Але люди, які заперечують майбутнє вічне життя і безсмерття душі, інакше дивляться і на справжнє наше земне життя, шукаючи в німу тільки одного – насолоди і задоволення своїх чуттєвих почуттів. Бачачи неміцність благ і осягаючи їх спокусами і скорботами, такі люди дуже часто приходять в розчарування, відчай, а іноді навіть вдаються і до самогубства, вважаючи його засобом позбавлення від усіх бід і нещасть сьогодення. Забуваючи про вічність, вони ходять у темряві і не знають, куди йти, часом віддаються гіркому пияцтву і врешті-решт приходять до помилкового кінця. Для них життя є дар марний і випадковий, що має не дійсну, а примарну цінність.
Навпаки, віруюча людина сподівається, що загробне життя є, і надія ця, очікування життя цього стає джерелом істинної розради і заспокоєння. Віруючи в майбутне життя як в непорушну істину, дорогі братія і сестри, Церква з найдавніших часів здійснює поминання і молитви про тих людей, які відійшли від нас. Так і сьогодні скликає вона нас піднести про них свої молитви і разом з тим поділитися з ними спільною радістю про воскреслого Спасителя, від чого і називається День цей Радоницею. Сам Господь, що сходив до померлих і проповідував їм свою перемогу над смертю, сповістив їм цю радість. Всю Світлу седмицю Церква урочисто прославляла Воскреслого Господа, і тепер вона поспішає розділити радість свою про нього з померлими, запрошуючи і нас сповістити їм цю загальну радість, в той же час піднести свої гарячі молитви до Господа про прощення гріхів покійних і про вселення їх у світлі небесні обителі.
Є чудовий приклад того, як розділяють з нами радість про воскресіння Спасителя наші померлі. Одного разу один благочестивий старець Києво-Печерської Лаври на Великдень пішов разом з дияконом покадити печери, де спочивали покійні. І тільки вигукнули вони: “Христос воскрес, отці і братія!”, як почулося у відповідь гучний вигук: “Воістину воскрес!”
Дорогі братія і сестри! Більшість людей відходять у вічність з гріхами, не встигнувши через раптовість смерті або через хворобу і немочі очистити себе від них, так що вони стають винними перед правосуддям Божим. І ми в той же час знаємо, що в майбутньому буде тільки два місця перебування людей: пекло і рай. Самі за себе не очищені від гріхів покійні вже не можуть підносити молитов, вони не можуть і допомогти своєму становищу. Вся надія покладається ними тільки на тих, хто залишилися на землі, – живих. Тільки живі своїми молитвами можуть допомогти їм і змінити їх долю в майбутньому житті. Якби перед нашими очима відкрилися раптом Ворота вічності, то ми побачили б, як мільйони душ, які простягають свої руки до тих, хто живе на землі, безмовно просячи їх допомоги в полегшенні своєї долі в потойбічному світі.
Тому, дорогі братія і сестри, слухаючись заклику матері нашої рідної Христової Церкви, яка благає нас не залишати своєї любові до ближніх і після відходу їх від нас, піднесемо нині свої гарячі молитви до Воскреслого Господа, просячи у нього помилування грішним отцям і братам нашим і дарування їм вічного життя. Нехай наша спільна молитва зіллється в єдиний плач до Господа про помилування їх, тоді і вони, почувши цю молитву про себе, відчують нашу про них турботу і любов до них і наповняться до нас взаємною любов’ю.
Отже, дорогі, помолимося зараз до Воскреслого Господа, щоб він пробачив гріхи, вільні і мимовільні, нашим відійшовшим батькам, братам, матерям і сестрам і вселив їх в місця світлі, в місця прохолодні з усіма праведними, з тими, хто від створення світу йому догодили, щоб і наші рідні сповнилися нині разом з нами радістю про славне Воскресіння його і на наш вигук: Христос Воскрес! відповіли б нам: Воістину Воскрес!
Христос Воскрес!
Архімандрит Кирил (Павлов)
Переклад Любові Максимчук
