12.9 C
Lutsk
П’ятниця, 24 Травень, 2024
Всі новини Інтерв’ю Публікації

Щоночі загиблий татусь приходить до маленького сина у сні

У Волинській єпархії звершили Чин відспівування загиблого воїна – заштатного диякона, випусника ВДС Миколи Матвієнка.

Знову і знову Волинська єпархія Української Православної Церкви переживає важкі втрати. Щотижня за незалежність України гинуть кращі сини народу. На превеликий жаль, через рік після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію нашої країни, напевно, вже не знайдеться такого району, який би не прощався із героями нашого часу.

Уже вдруге за місяць велика і болюча втрата прийшла у родину Волинської духовної семінарії. 9 лютого 2023 року, випускники і студенти, викладачі і всі небайдужі прощатися із 30-річним волинянином, жителем села Гаразджа, що біля Луцька, випускником ВДС, заштатним дияконом Миколою Матвієнком.

Цього дня прощалися із ним у Свято-Покровському храмі селі Піддубці, куди з малечку загиблий з мамою та братом ходили на молитви. З благословіння керуючого єпархією, архієпископа Волинського і Луцького Нафанаїла, чин похорону воїна очолив вікарій єпархії, єпископ Камінь-Каширський Афанасій у співслужінні численного духовенства єпархії.

Рідні загиблого розповідають, що повістку отець Микола отримав під час повітряної тривоги, працюючи на луцькому заводі «Кромберг енд Шуберт». Працівники підприємства саме переходили в укриття, дорогою до покійного підійшли представники військкомату із повісткою.

«Микола, будучи у сані, якби була його воля, міг і не брати до рук зброї. Але під час однієї з розмов він сказав, що усі ми мріємо про спокійне та мирне життя, тож щоб цей час якнайшвидше настав, сьогодні без вагань потрібно ставати на захист нашої держави, аби цього не довелося робити нашим дітям», – ділиться брат загиблого Віталій Матвієнко.

Так, пройшовши медичну комісію, наприкінці листопада 2022 року захисник відправився на військові навчання. За розподілом потрапив у десантно-штурмову бригаду в Житомирі. Навчання тривали трохи більше місяця, і вже у перші дні Нового року його з побратимами відправили на передову.

«Про перебування там, «на нулі», Микола розповідав дуже мало. Не хотів, щоб хвилювалися за нього. Навіть навпаки – це він більше нас заспокоював, а не ми його», – ділиться, ледь стримуючи сльози, вдова загиблого пані Наталія.

«Знаю лише, що всі хлопці, які з ним служили, дуже великі патріоти», – додає жінка.

Востаннє дружина спілкувалася із захисником в обідню пору 11 січня. У тій розмові Микола Матвієнко повідомив, що військових відправляють на бойове завдання, тож найближчі дні він не виходитиме на зв’язок. Просив найбільше рідних не хвилюватися за нього, а молитися.

«Спершу ми, дійсно, чекали на дзвінок, але дні минали, а звістки так і не було. Лише через тиждень десь прийшло сповіщення, що у бою 12 січня пропав безвісти… Ще згодом підтвердили, що загинув», – ділиться болісними спогадами вдова священнослужителя.

Загинув воїн Микола Матвієнко на Луганщині біля села Білогорівка. Зі слів побратимів, загинув рятуючи пораненого.

«Військові розповідають, що під час бою Микола отримав поранення, але між обстрілами хотів врятувати воїна із ще більшими пораненнями. Однак, саме у цей момент почався знову артобстріл, який вже став для нього смертельним», – розповідає пані Наталія.

Упізнавати тіло у Дніпро їздив брав загиблого Віталій.  Пригадує, що медики не показували тіло, лише фото.
«Пояснювали це тим, що вже мали випадки, коли рідні не витримувати побаченого, тож нині лише задля їхнього здоров’я упізнання проводять по фото», – пояснює брат загиблого диякона.

Доставили тіло на Волинь волонтери гуманітарної місії «На щиті», які у рамках цивільно-військового співробітництва востаннє повертають додому загиблих у бою проти окупантів.

Священник Павло Чамахуд, настоятель Свято-Димитрівського храму села Вишнів, що біля Луцька, чи не найближче знав новопредставленого воїна. Пояснює: за однією партою поруч просиділи усі чотири роки навчання в семінарії.

«Дуже спокійний, врівноважений та поміркований – ось таким був диякон Миколай», – коментує отець Павло та додає, що не один раз помічав, як тоді ще студент Микола прокидався о 4-ій чи 5-ій ранку, щоб додатково самостійно помолитися у храмі. Любив також спорт, зранку частенько виходив ще й на тренування.

Провести загиблого в останню дорогу приїхало чимало священників, з якими разом навчався загиблий – чи то на одному курсі, чи то в одні роки. Усі хотіли віддати шану воїну та диякону Миколі.

На жаль, не вийшло приїхати священникам, які нині звершують своє пастирське служіння в інших єпархіях УПЦ, утім і вони лише найкращими погадами діляться про новопреставленого.

«Воїн диякон Миколай». Коля Матвієнко. Так всі ми його називали. Особливістю в характері цієї людини була надійність і відданість тій справі, за яку брався. Починаючи з послуху на кухні, чергуванні в келії чи співу на хорі. Ми разом з Кольою 4 роки співали в семінарському хорі, яким керував о. Петро Муляр. Доводилось часто співати не тільки уставні богослужіння,  але вінчання, похорони й інші треби.

О. Миколай завжди допомагав, адже був ведучим першим голосом в хорі. Скромний, але надійний. Мовчазливий, але дзвінкий у хорі. Любив диякон Миколай і помолитись. Часто можна було його зустріти з Молитвословом у руках самого в храмі, чи у Псалтирні під час Великого Посту. Пишаюсь тим, що мав такого хорошого друга. Царство небесне о. Миколаю!» – ділиться спогадами однокурсник загиблого, нині клірик Бориспільської єпархії отець Іоанн Омельчук.

«Отця Миколая Матвієнка можна згадувати лише найтеплішими словами. І це не тому, що хочеться йому угодити, а тому, що він був дуже добрим і людяним. Дружелюбний, працелюбний, відповідальний, доброзичливий, надійний – таким був наш отець Миколай. Серед багатьох позитивних рис, які мав загиблий, особливо хочеться виділити його простоту. «Де просто, там ангелів зі сто», – так говорив преподобний Амвросій Оптинський. Саме таку внутрішню простоту і красу ми бачили в отця Миколая», – додає ще один друг по семінарії священник Іоанн Шемедюк, клірик Кіровоградської єпарії.

Наприкінці похорону зі словами співчуття до рідних та всіх, хто знав воїна Миколу, звернувся вікарій єпархії єпископ Камінь-Каширський Афанасій:

«Немає більшої любові за ту, хто душу свою покладе за друзів своїх. Новопреставлений диякон Микола проявив саме ту найбільшу любов, якою усіх нас навчає Христос. Він поклав своє життя за друзів. Цим воїн показав та вкотре підтвердив християнські істини про те, як треба жити – не з усіма багатствами світу цього, а з тим, чого ніхто ніколи не зможе у людини відняти, – це любов».

Днями ж виповнилося 40 днів з дня загибелі новопреставленого воїна Миколи. Пані Наталія, вдова захисника, зізнається, що щоночі татусь приходить у сні до їхнього 6-річного сина Тимофійка. Хлопчик каже, що тато із ним грається.

«Певно, й дійсно, бо часто прокидаюся від того, що син у сні сміється», – каже жінка.

Любов МАКСИМЧУК для газета “Дзвони Волині”

Вас може зацікавити

Митрополит Нафанаїл очолив святкування з нагоди престольного свята храму с. Мельники Мостище

Редактор Головний

Чому освячують свічки на Стрітення?

Редактор Головний

Напередодні Благовіщення Архіпастир очолив всенічне бдіння у кафедральному соборі. ФОТО

Редактор Головний